Запитання. — Коли ж португальська секретна служба, як ви кажете, відтіснила британську охорону, то чому ж ви не викрали його? Ви ж мали право на «будь-який вчинок»?
Відповідь. — Справа в тому, що мої спостерігачі повідомили: після того як португальці провели потрібну роботу, зразу ж активізувалася британська секретна служба; з Лондона прибуло понад двадцять осіб із спеціального підрозділу, вони блокували входи і виходи з Есторіла[34]. Я зустрівся з моїм японським другом. Він вислухав мене і поставив одне лише запитання: «Що може врятувати вас від покарання, якщо ви не виконаєте наказу фюрера?» Я відповів, що мені навіть важко уявити, що зі мною буде, коли я не вивезу герцога Віндзорського. Японський друг запевнив, що зможе допомогти мені в організації «спектаклю зі стрільбою» і влаштувати виток інформації про це в бразільську пресу. «У вас буде виправдання перед фюрером, ви зробили все, що могли, і не ваша вина, якщо викрадення зірвалося». Того ж вечора я зустрів ду Сантуша і — було бажання перевірити самого себе — сказав, що завтра вночі разом зі своїми людьми, незважаючи на небезпеку стрілянини, викрадатиму герцога. При цьому я запитав, чим він може мені допомогти і скільки це коштуватиме. Ду Сантуш відповів, що ситуація складна; він не береться мені допомагати, бо багато людей може загинути, а цього Салазар йому не простить. І ще він додав, коли про все це стане відомо, то престижу рейху буде завдано непоправного удару. «Це, звичайно, позбавить вас підтримки в моїй установі, у нас не люблять тих, хто занадто гучно й ризиковано працює. Я можу обіцяти вам тільки одну форму допомоги: з моїх джерел Берлін дізнається, що викрадення практично неможливе…» А через кілька днів герцога вивезли кораблем на місце його почесного заслання на Бермуди… Коли я повернувся до Берліна, Гейдріх, вислухавши мій рапорт, зауважив: «Ніколи більше не дозволяйте Ріббентропу втягувати себе в авантюри, подібні до цієї». Саме ця його позиція врятувала мене від покарання…
Запитання. — Гейдріх міг піти на те, щоб по своїх каналах поінформувати секретну службу Британії про операцію, яка готувалася, аби скомпрометувати Ріббентропа як ініціатора цієї справи?
Відповідь. — Не знаю.
ГЕЛЕН-ІІ
(квітень сорок шостого)
Геленові передали копію стенограми допитів Шелленберга, він поцікавився, хто ще мав до них доступ, і, почувши відповідь, що ніхто, крім тієї людини, якій пощастило їх сфотографувати, задоволено кивнув, попросив помічника не з'єднувати його ні з ким, відмінив зустріч із Степаном Бандерою, призначену на конспіративній квартирі в будинку на Луїзенштрасе, і почав скрупульозно вивчати одержаний матеріал.
Справді, стенограми були документом неоціненним, бо давали змогу зрозуміти, що відомо переможцям про найзаповітніші таємниці розвідки рейху, а що лишилося невідомим. У свій час саме він дав усну вказівку в своєму відділі «Іноземні армії Сходу», який почав готуватися до поразки рейху зразу після замаху на Гітлера, далеко не всі документи заносити в реєстраційні книги. Саме влітку сорок четвертого Гелен наказав своїм помічникам підняти архіви, починаючи з кампанії в Польщі, і подати йому всі без винятку документи, на яких були його підписи або резолюції. Саме тоді він знищив близько сорока своїх наказів та інструкцій, у яких йшлося про принципи поводження з полоненими, про методи допитів нестійких осіб, про ставлення до диверсантів та командос (розстріл на місці, без суду), а також два листи Гіммлерові, які мали характер неприхованої (але, на жаль, такої типової для тоталітаризму) підлесливості. Замість цих документів з тими ж номерами він заклав у архів зовсім інші тексти, що відзначалися стриманістю, гідністю, в яких було ряд заперечень рейхсфюреру з тих саме питань, про які Рузвельт, Сталін і Черчілль згодом заявили у своїй Декларації як про воєнні злочини, що підлягали судові Міжнародного трибуналу. Це не так важливо, що в архіві Гіммлера залишаться оригінали справжніх документів; по-перше, можна сподіватися, що їх знищать; а коли й ні, то він віднині дістав можливість шельмувати їхню оригінальність, доводячи, що це є не що інше, як робота гестапо, яке хотіло скомпроментувати напередодні краху рейху всіх тих патріотів Німеччини, прихильників істинно європейської ідеї, борців проти всіх форм тоталітаризму, що вирішили стати на шлях прихованої непокори божевільному фюрерові; два документи — не один; нехай переможці вирішать, котрий їм вигідніше вважати справжнім…
34
Полковник Ісаєв (М. фон Штірліц) зумів повідомити в Москву про операцію, намічену Шелленбергом. Москва в усній формі поінформувала людину, близьку до Черчілля, про викрадення, що готується, яке могло створити серйозні труднощі для Великобританії; живий Квислінг з королівської фамілії міг перейти на бік Гітлера, що в умовах сорокового року, коли Англія переживала пору серйозних труднощів як військового, так і економічного характеру, коли посол США Кеннеді переконував Рузвельта в недоцільності допомоги «приреченому на поразку Острову», могла справити шоковий вплив на британську громадськість, тим більше що такі могутні аристократи, як леді Астор та лорд Рокуелл, активно прагнули до сепаратного миру з Гітлером, відчуваючи давню симпатію до антикомуністичної ідеології націонал-соціалізму.