— Це все?
— Все.
— Постарайтесь пригадати, докторе. Ви повинні знати про нього ще дещо.
— Я сказав би, коли б знав.
— Ім'я Геро фон Шульце-Геверніц вам добре знайоме?
— Звичайно. Це ваш колега, він працював у Швейцарії з Даллесом, офіцер з ВСС.
— Ви напрочуд поінформована людина. Мені страшно сидіти поруч з вами, від вас іде знання, яке карається… Що вам ще відомо про мого друга Геро?
— Нічого.
— А те, що він зять Стіннеса, знаєте?
— Ні.
— Тепер дізнались. Ну, і як ви до цього поставитесь?
— Без захоплення. Ось тепер я зрозумів механіку переговорів між вашими босом Даллесом та обергрупенфюрером СС Карлом Вольфом…
— Вашим босом… Кажіть до кінця: переговори між нашими улюбленими босами Даллесом і Вольфом… А де відбувся контакт між Вольфом і Даллесом?
— В Лугано, в Італійській Швейцарії.
— Італійська Швейцарія — правильно, Лугано — нісенітниця. Контакт було налагоджено в Асконі, за дев'ять кілометрів від італійського кордону, на віллі Едмунда Стіннеса, брата Гуго, американо-німецького промисловця…
— Про це я теж не знав.
— Дуже добре. Значить, ми чітко працювали, в наше завдання входило забезпечити абсолютну секретність цієї комбінації… Я відповідав за забезпечення секретності, докторе, я, ваш покірний слуга.
— І про це я не знав… Ви були у Швейцарії під своїм прізвищем?
— Це не ваше діло. Це моє діло. Як, до речі, моїм ділом було свято вірити в те, що смисл наших переговорів з Вольфом полягає в тому, щоб, увійшовши до нього в довір'я, захопити Гітлера і Гіммлера, наших заклятих ворогів… Але це так, мимохідь… І про зустріч у Страсбурзі ви теж не знали?
— Кого з ким? І коли?
— У серпні сорок четвертого, за два тижні перед тим, як звільнили Париж… Кого з ким? Шефів СС і великого бізнесу рейху, ось кого…
— Ні, і про це я не знав.
— Тоді вам буде цікаво послухати. Чи — нудно?
— Ні, цікаво.
— Так от, там відбулася зустріч керівників концернів «Мессершмітт», «Крупп», «Рейнметалл». «Бош», «Фольксваген» і «Геркулес». Охорону зустрічі забезпечував особливий підрозділ СС. Серед гостей була людина військово-морського флоту, що представляла інтереси гросадмірала Деніца, доктор Штрассер із міністерства воєнної промисловості і доктор фон Ягвітц з міністерства економіки. Доповідь зробив доктор Шайд, керівник концерну «Хермансдорф унд Шьонбург», який водночас був одним з вищих керівників СС; обергрупенфюрер, як і Карл Вольф, ветеран руху. Саме він і сказав присутнім там те, за що будь-кого іншого в рейху розстріляли б тоді без суду і слідства. Він сказав, що війну програно, крах Гітлера ясний кожному, хто має голову на плечах, тому треба негайно, не втрачаючи жодного дня, налагоджувати особисті контакти з американським бізнесом, використовуючи для цього фірми «Цейс», «Лейка» і пароплавну компанію «Гамбург — Америка», які мали свої представництва в Нью-Йорку… Так, так, ще в кінці тридцятих років ці фірми зареєструвалися в Штатах як американські, наші, рідні… Більше того, доктор Шайд назвав швейцарські банки, що стануть найдовіренішими партнерами тих німецьких промисловців, які одержать позику від НСДАП і організують «опорні точки» в світі. Розумієте, що це значить?
— Не до кінця.
— Розшифровую. Два швейцарські банки відкривають рахунки на панів «ікс», «ігрек» і «зет», тобто на людей Круппа, «Рейнметалу» чи «Боша», а може, ще на когось. Ці анонімні пани «ікси» купують фірми і компанії в усьому світі. Грошей на це не жаліють, партія Гітлера вкладає своє золото не в щось там, а в нерухоме майно — дуже надійна справа. Оскільки фон Ягвітц з міністерства економіки почав свою діяльність як співробітник рейхсляйтера Боле[55] і курирував націонал-соціалістів в Аргентіні, а тільки в одному Буенос-Айресі жило шістдесят членів партії фюрера, питання про купівлю аргентінських фірм не вимагало особливих зусиль. Тим паче, що саме він, фон Ягвітц, підтримував постійний контакт з аргентінськими військовим аташе в Берліні підполковником Хуаном Пероном…
— Он як…
— Саме так… Ось чому мене насамперед цікавить Аргентіна… Але про це пізніше… Найголовніше те, що один мій друг зумів послати на цю нараду в Страсбурзі свою людину… нашого вірного товариша… І запис розмов, який він зробив, пішов у державний департамент… Про це чомусь згадали лише в кінці минулого року, докторе… Але досі ніхто не хоче серйозно зайнятися тим, щоб з'ясувати: які ж фірми в світі стали тепер таємними філіалами НСДАП? Хто з них відраховує гроші тим керівним нацистам, які притаїлись? Як розгортається їхня робота сьогодні? Ви пригадуєте, я запитував вас, як можна налагодити інфільтрацію нацизму в демократичне суспільство? Тепер ви розумієте, що мій інтерес не носить характеру абстрактного, дядько біситься з жиру, йому скучно, от він і пустився в ризиковане діло, хоче полоскотати нерви… Я довго чекав, докторе, поки мої друзі дома почнуть трясти нацистів, але ж Круппа звільнили від суду… І Стіннеса також звільняють від суду… А саме він відправляє посилки в тюрму заступникові Гейдріха доктору Бесту, який зробив з Данії концтабір… І також відмовилися видати Будапешту доктора Бехера, який спалив півмільйона угорських євреїв… І також мовчать про нацистські активи в Нью-Йорку, про те, що і в мене на батьківщині можуть працювати філіали нацистських фірм, створених на гроші НСДАП після того, як про це домовилися в Страсбурзі. Зате дуже голосно заговорили про те, про що говорили всі ці бести і бехери в часи Гітлера — про підступи ейслерів та брехтів… А це здатне викликати тільки одне, докторе… Це здатне викликати бійку… Ви німець, ви знаєте, що це таке, тому я вирішив поставити на вас. Та ще тому, що ви добре малюєте… Я бачу у вашому живопису другий смисл… І тому ще, що вас аж надто явно підставляв Мюллер у справі з Рубенау та Фрайтаг… Ну і, нарешті, тому, що ви не полізли у спідню кишеню мого піджака, коли я розтікся п'яним млинцем на цій лаві…