Він написав на клаптику паперу записку: «Сеньйор де Льйоса, я незабаром повернуся, напишіть, будь ласка, номер мого телефону, щоб я міг продиктувати його знайомим. Щиро Вам вдячний, Максімо Брунн».
Після цього, посидівши біля столу кілька хвилин, щоб зібратися, стати пружиною, згустком відчуттів і спрямованості, він підвівся і вийшов через чорний хід у двір. У таксі він переконався: хвоста не було.
… Перевдягнувшись у примірочній кабінці універмагу, він узяв іншу машину й сказав водієві:
— Якщо це не дуже дорого, відвезіть мене, будь ласка, в Кольменар В'єхо.
— Це дорого, кабальєро, — відповів шофер. — Це дуже дорого, бо назад мені доведеться їхати порожнім…
— Я заплачу долари…
— І мене посадять за це в підвал Пуерта-дель-Соль? — спитав водій, обернувшись, — Звідки я знаю, що ви за один?
— Ну, тоді зупинитесь біля якогось банку, я обміняю гроші по курсу.
— Ні, не треба, — посміхнувся шофер, — краще я обміняю вам по курсу. Ви ж іноземець?
— Так.
— Песет у вас немає?
— На жаль.
— Кому «на жаль», а кому на щастя. Добре, я візьму у вас долари, їдьмо.
— Скажіть, а я зможу звідти проїхати на Гвадалахару?
— Звичайно, умовите якогось водія на Пласа-Майор[22], вони там байдикують і раді роботі. Щоправда, дороги на Гвадалахару поганющі, курні…
— Нічого, — відповів Штірліц, — потерплю.
У Гвадалахару він не збирався, навіщо йому туди? Йому треба встигнути в Бургос, туди йдуть автобуси з Кольменар-В'єхо, добре, що ти вивчив розклад не тільки на Андору, а й на всі напрямки; з Бургоса не так далеко до Сан-Себастьяна, а з моїми доларами можна домовитися з рибалками, вони візьмуть мене на борт, отже, післязавтра я буду у Франції. Я повинен бути у Франції, поправив себе Штірліц; поки що я все роблю правильно; я не маю права їхати; цілком можливо, що я даремно лякаю себе, але краще підстрахуватись, хай живуть забобони, вони поки ще нікому не шкодили, хороші ліки проти самовпевненості.
— Іще, — сказав він водієві, — заїдемо в театральний магазин, це тут, зовсім близько, поверніть праворуч, я справлюсь миттю…
Через п'ять хвилин він вийшов з пакетом, у якому були перука і вуса, нічого не вдієш, хоч вік маскарадів скінчився, але людство навчилося добре розумітися на словесних портретах розшукуваних. Нехай собі шукають у прикордонному Сан-Себастьяні чоловіка з моїми прикметами; вони не звернуть уваги на сивого чоловіка з прокуреними вусами; хвоста начебто немає, а вважати й цього водія агентом тутешньої охранки — означає розписатися в тому, що я хворий манією переслідування…
У Бургос він добрався опівночі; місто жило гомінливим, веселим життям, на вулицях повно народу, відкриті кафе й ресторани, на Пласа-Майор теж повнісінько людей, і, як завжди в Іспанії, йому вчувалася прекрасна музика, знайома змалечку.
Поселився він у номері пансіонату з гучною назвою «Емперадор», роздягся і, звалившись у ліжко, одразу заснув; це з ним сталося вперше за ті довгі місяці, що він тут прожив. Снився йому бенкет у селі, і він виразно відчував смак квашеної капусти, хрумкої, білої, качанної, политої темною соняшниковою олією, щойно вичавленою, а тому пахучою й дуже смачною. Але лякало його в цьому сні те, що він сидів за столом сам-один, а ті, з ким він розмовляв, мовчали, як води в рот набрали.
ГЕРІНГ-І
(осінь сорок п'ятого)
Перші дні, проведені в камері, здавалися Герінгові нереальними, придуманими, немов страшний сон; варто лиш поворухнутись, розплющити очі, солодко потягнутись, і все минеться, і знову за вікном височітимуть снігові піки Альп, співатимуть пташки і задиматиме вітер, несучи з гір пахощі різнотрав'я, найулюбленіші його ще змалку пахощі.