Штірліц замислено кинув:
— Розумно, ви дуже розумно мені пояснили.
Я все, завжди й скрізь, хоч би де я був, приміряю до Росії, подумав він. Це, мабуть, так з усіма, хто відірваний од батьківщини. Як було б добре, коли б ми брали в кожній країні розумне й прищеплювали це в себе дома. Дерева ж прищеплюють, і маємо чудові плоди; до старого могутнього стовбура пересаджують чужу галузку, яка потім стає неподільною частиною дерева. Так і зі звичками: почали ж у нас їсти картоплю, а як проти неї бунтували, як люто повставали проти того, щоб брати у рот земляний брудний горіх?! І ботфорт соромилися надіти, і жінку в Асамблею пускати не хотіли, диво, а не народ, який же він вірний тому, що звичне; воістину, «мужик, як бик, втокмачить він собі в довбешку дур, кілком його не виб'єш звідти»… Ох, який же поет був Некрасов, який велетень, він заслуговує, щоб йому присвятили романи й п'єси, творець громадської думки, рятівник бунтарів, аристократ, гравець, друг жандарма Дубельта й товариш в'язня Чернишевського — тільки в Росії таке можливе…
— Де у вас телефон? — спитав Штірліц.
— Ах, сеньйоре, ми його відключаємо на осінь та зиму. Гостей немає, навіщо платити марно?
— Але ж весною доведеться платити, щоб включити апарат у мережу…
— Все одно це дешевше. Онук підрахував, вія закінчив три класи, дуже грамотний, вільно пише й може читати Книжки з малюнками.
— Це чудово, — озвався Штірліц. — А може, ви знаєте, коли відходить автобус на Сан-Себастьян чи Сантьяго-де-Компостела?
— На Сантьяго автобус не ходить, туди можна добратися з пересадкою, тільки я не знаю де… Вам краще піти на автобусну станцію, сеньйоре… Там ви про все дізнаєтесь, та й попутні машини зупиняються, водії беруть у кузови багато людей, треба ж підробити у вихідний день…
— Спасибі, але ж на автостанцію можна подзвонити 8 автомата, економія часу… Де тут поблизу автомат?
— О, я не знаю, сеньйоре… Десь на площі, але я туди не ходжу ось уже десять років, дуже болять ноги, точніше дев'ять років, бо, коли сюди приїхав наш каудільйо, я ходила подивитися на нього й кидала йому під ноги квіти, але мене тоді вів чоловік і я зовсім не звертала уваги на телефони…
— Любите каудільйо?
— Так він же каудільйо… Як можна не любити того, хто тобою править? Звичайно, я його люблю, дуже люблю, і вся моя сім'я його дуже любить, а найбільше онук, який уміє читати… Та хіба ви додзвонитесь у суботу на автобусну станцію? Люди мають відпочивати в суботу, вони зараз п'ють каву, отже, вам краще піти на площу, там про все дізнаєтесь…
… Через півгодини після того, як Штірліц пішов, у пансіонат зайшов поліцейський, що відповідав за рехіон[26], він попросив дати йому книгу, куди естранхерос[27] вписували свої імена, номери паспортів і пояснювали мету приїзду; побачивши прізвище Брунн, саме те, яким цікавився Мадрід, — дзвонили ще вночі, з самого Пуерто-дель-Соль, у всі великі міста дзвонили, не тільки в Бургос, — поліцейський дозволив старенькій пригостити його кавою, з'їв омлет, закурив пуро[28] й спитав:
— Цей іноземець розплатився?
— Так, сеньйоре, — відповіла старенька, — він розплатився.
— Значить, він не повернеться?
— Так, сеньйоре, не повернеться.
— Про що він тебе питав?
— Ні про що погане не питав. Я сказала йому, що дуже люблю нашого каудільйо, і він пішов.
— А про твого сина, якого ми розстріляли, він не питав?
— Навіщо ж йому про нього питати, сеньйоре? Раз ви розстріляли Пене, значить він був винен, війна, нічого не вдієш… Ні, він не питав про Пепе… Навіщо йому питати про мого сина?
— Бо твій син був червоний, от навіщо. Всі естранхерос шукають по країні червоних, щоб знову почати громадянську війну і віддати нас Москві. Від чоловіка давно не було листів?
— Півроку.
— Скоро одержиш. Він ще живий. Працює добре, у таборі ним задоволені… Років через два повернеться до Дому, якщо тільки викине дурощі з своєї анархістської довбешки… Скільки тобі заплатив цей іноземець?
— Як дозволено по затвердженій муніципалітетом таксі.
— Не бреши мені, відьмо! Дав тобі на чай?
— Ні, сеньйоре.
— Покажи купюру, якою він розплатився.
— Я вже віддала її, сеньйоре. Я її віддала онукові, щоб він купив масла в дона Ернандеса.