— Ви тут часто буваєте, шефе? — запитав Самковський, що вже двічі був змушений протерти окуляри, запотілі чи то від його власних алкогольних випарів, чи то від хвилювання.
— Тільки якщо треба обмізкувати як слід яку-небудь справу, — відповів комісар.
— Отже, часто, — з усміхом підсумував ад’юнкт, і тієї ж миті спокуслива кельнерка спіймала його за краватку й підтягнула до себе. За кілька секунд молодий поліціянт був змушений протирати свої окуляри втретє.
Вістович невдовзі втратив його з виду й сів за столик, спершись спиною на стіну. Дістав з кишені портсигар і витягнув звідти останню цигарку. Закурив, дослухаючись до перших звуків музики. Невдовзі сталося те, чого він чекав: на його колінах вмостилася гарненька чорнявка й, поклавши руки йому на плечі, звабливо вигнулась.
— Роздягнутися? — прошепотіла вона йому на вухо.
Комісар кивнув. Тоді вона зісковзнула з його колін і граційно стягнула з себе шкіряну комбінацію. Вістович окинув поглядом її тіло. Жінка мала прегарне тіло: широкі стегна, плаский живіт і великі важкі груди. Він дістав гаманця, витягнув звідти кілька купюр і простягнув їй.
— Принести тобі чогось? — запитала кельнерка.
— Склянку бурбону й цигарки. І собі візьми чогось.
Вона зникла на якийсь час, а коли з’явилася, то погляд її палав, наче ватра серед темної ночі. Подала йому випивку і вклала до кишені пачку німецьких «Eckstein». Собі, схоже, вона взяла порцію морфіну.
— Як ми це зробимо? — запитала кельнерка, знову вмощуючись у нього на колінах.
Замість відповіді він вдихнув запах її шкіри й провів долонями по пругких грудях. Ніщо так його не надихало й ніщо не додавало стільки сил, як гарне жіноче тіло. Вона застогнала й потягнулася до нього поцілунком. В останню мить Вістович її стримав, заглибившись поглядом у її очі, в яких усе ще блискотів червоний морфіновий вогонь. Вони були мовби дзеркало, в якому комісар бачив своє відображення. Можливо, воно залишиться там навіть тоді, коли він звідси піде.
— Що сталося? — запитала кельнерка.
— Завдяки тобі я щойно розв’язав одну складну задачу, — сказав комісар.
— Ти математик? — засміялася вона.
— У певному сенсі, так.
Вістович провів ніжно руками по її гладенькій спині, мандруючи руками від плечей до стану й потім знову вгору.
— Тут є телефонічний апарат? — запитав він несподівано.
Кельнерка розчаровано всміхнулася, підвелася й вказала руками на сходи.
— Біля охоронця.
Клієнт випив бурбон, поцілував її наостанок і рушив сходами нагору.
Доктор Фельнер не відразу взяв слухавку. Комісарові довелося тричі набирати його номер, доки з іншого боку лінії долинув його сонний голос:
— Am Apparat…[105]
— Докторе, це Вістович, — промовив комісар. — Потрібна терміново ваша допомога.
— Курва, Вістовичу! Ви хоч знаєте, котра година? Що, в біса, сталося?..
— За скільки часу ви будете в себе на Пекарській? — перебив комісар.
— Я буду там завтра, сучий ви сину! Завтра! Точніше, вже сьогодні, але о восьмій ранку, а не о першій ночі!..
Вістович видихнув і спробував говорити спокійніше, побоюючись, що той кине слухавку.
— Фельнере, я ні слова не сказав про вашу помилку у справі Сафронського. Я вам допоміг, чи не так? — сказав він. — А зараз мені потрібна ваша поміч.
Доктор, схоже, також вирішив заспокоїтись.
— Що саме потрібно? — запитав він.
— Архів Бюро судової медицини. Його не передають на зберігання поліції. Він залишається на Пекарській. Мені треба перевірити матеріали, скажімо, з 1860 до 1876 року.
— За пів години буду, — відповів доктор і закінчив розмову.
Вістович вийшов з «Мінотавра» і роззирнувся по темній Сербській. Жодного фіакра поруч не було, тож до Пекарської доведеться діставатися пішки. Що ж, за пів години він туди й дійде. Одночасно з Фельнером.
Втім, доктор був на місці значно раніше. Коли комісар, захеканий від швидкої ходи й надміру випитого за вечір підійшов до Бюро, то найперше побачив, що двомісний «Браун»[106] Фельнера вже стояв на хіднику поруч з огорожею, а в кабінеті доктора, вікно якого виходило на вулицю, горіло світло.
Фельнер зустрів комісара насупленим поглядом і сердито процідив щось, схоже на привітання. Обличчя мав спухле зі сну, волосся й борода були скуйовджені. З-під камізельки, втім, виднілася свіжа сорочка, приготована, вочевидь, на ранок. На газовому пальнику в його кабінеті закипала вода. Схоже, доктор мав намір зробити каву.
106