— …коли підніму руку, ніби збираюся поправити на голові капелюха, — долинуло до нього тільки закінчення фрази, яку промовив Заремба, що сидів навпроти, затиснутий з обох боків поліціянтами.
— Прошу вибачення, я не почув, — промовив Самковський, — трясе…
— Кажу, підете на Брюкнера в той момент, коли підніму догори руку, — повторив в’язень, — буде схоже, ніби я хочу поправити на голові капелюха. Місяць сьогодні у повні, ви добре будете мене бачити. Тим більше, на руках з-під пальта в мене виступають білі манжети.
— Гаразд, — відповів ад’юнкт.
Тепер уже роздивитися дорогу в шибці спробував Заремба.
— Чи орієнтуєтеся, де ми знаходимось, пане слідчий? — запитав він. Схоже, він занервував.
— Наближаємось до кладовища на Личакові, — відповів хтось із поліціянтів.
— Отже, ще трохи… — сказав в’язень і захрускотів пальцями.
— Припиніть, — сказав йому Самковський, і до самої Погулянки вони їхали вже мовчки.
Фургон зупинився в понурому місці, між кладовищем і руїнами старої вілли. Повний місяць, що вигулькував час від часу з-за хмар, витягував сірі тіні людей, запряжених коней і предметів, надаючи їм гостроти й химерності. Далі починався ліс, що був колись парком, проте останні кілька років здичавів. Лише в теплу пору на Погулянці облаштовували літні ресторації та розчищали місця для променадів, а на трав’яних галявинах — для гри в копаного м’яча.
Втім, до тепла ще було довго. Чоловіки, що повиходили з фургона — двоє поліціянтів, візник, ад’юнкт і Заремба, — одразу ж почали хукати собі на руки й розтирати щоки. Було до біса холодно. Хтось чиркнув сірником, закурив, присвітивши одночасно циферблат годинника.
— Пів до півночі, — промовив хриплий голос.
— Можна йти, — сказав на це Заремба, — дістанусь туди рівно в дванадцятій.
— Ліхтар потрібен? — перепитав Самковський.
— Ні, тільки заважатиме. Я добре знаю цю місцину.
Якусь хвилину всі мовчали.
— Зніміть з мене кайданки, — сказав нарешті в’язень, — чи ви думаєте, я піду зі скутими руками?
Поліціянти звернули обличчя до Самковського, чекаючи його наказу.
— Що ж, Зарембо, востаннє нагадую, — видихнув ад’юнкт, — якщо обдуриш, тобі кінець.
— За годину повернуся, — коротко відповів той.
— Зніміть кайданки, — наказав слідчий.
Брязнули ключі в руках одного з конвоїрів. Інший націлив на нього зброю. Невдовзі скрипнув замок, і звільнений Заремба з приємністю розтер зап’ястя. Потім, не кажучи ні слова, зник у темряві.
— Довіряєте йому, шефе? — запитав поліціянт, закидаючи кайданки до фургона.
— Хочу довіряти, — відповів той.
— Начальство з вас шкуру здере, якщо він одурить…
Ад’юнкт не відповів. Звісно, що здере. І не одну.
Втім, Заремба повернувся. Не минуло й години, як його постать виникла з темряви і наблизилася до поліціянтів. Коні, досі запряжені у фургон, стривожено зафиркали, відірвавшись від мішків з вівсом.
— Ну, все, — промовив прибулий, заспокоюючи дихання, — лист я залишив.
Самковський зітхнув з полегшенням. Щось навіть схоже на радість зігріло його серед весняного холоду. Інші ж поліціянти, здавалося, навіть не зауважили цього повернення. Вони сердито тупцювали на місці й без упину курили, мовби намагаючись зігрітися теплом від цигарки.
— Їдемо назад, — наказав Самковський, — зігріємось і повернемся сюди за дві години.
Ніхто, ясна річ, не заперечував.
Коли о третій ночі фургон зупинився на тому ж місці, нічний краєвид мовби змінився. Місяць піднявся вище, від чого тіні покоротшали. Жоден з чоловіків не зронив ані слова. Двоє конвоїрів тепер мали на плечі карабіни, а Самковський тримав у руках службового «Штаєра»[68].
Заремба впевнено повів їх уздовж Пасіки, чиї води ледь чутно шелестіли зовсім поряд. Понад чверть години вони йшли стежкою, а потім звернули кудись у хащі, з кожним кроком глибоко провалюючись у торішнє й позаторішнє листя. В’язень жодного разу не зупинився, ані щоб перепочити, ані щоб звірити дорогу. Йшов так, мовби навпомацки розрізняв кожне дерево й кущ.
Врешті біля поваленого граба, чиє гігантське коріння стриміло в темряві, мов змії на голові Медузи[69], їхній провідник підняв догори півзігнуту руку й знаком наказав принишкнути. Потім підкликав до себе ад’юнкта.
68
Штаєр (нім.