Каррас, у горлі якого пересохло, подивився на неї.
— А ви розмовляєте російською? — запитав він.
— Ну як, трішки. Вивчала два роки в коледжі, це й усе.
Каррас обм’як. «Отже, Реґана справді видобула латинські фрази в мене з голови!» Зі спорожнілим поглядом він опустив чоло на руки, охоплений сумнівами: «Телепатія найчастіше проявляється в стані великої напруги: суб’єкт завжди говорить мовою, відомою комусь із присутніх у кімнаті: “…думає те саме, що й я…”; “Bon jour…”; “La plume de ma tante…”; “Bonne nuit…”». З такими думками Каррас сумовито спостерігав, як кров обертається назад на вино.
«Що робити? Трохи поспати. Тоді вернутися й спробувати знову… спробувати знову…» Він підвівся й понуро глянув на Шерон. Притулившись спиною до зливальниці й склавши на грудях руки, вона замислено й зацікавлено спостерігала за ним.
— Я йду в гуртожиток, — сказав він їй. — Зателефонуйте, як тільки прокинеться Реґана.
— Так, я зателефоную.
— І компазин. Гаразд? Не забудете?
Вона похитала головою.
— Ні, зроблю це прямо зараз.
Каррас кивнув і, запхавши руки в кишені й опустивши голову, замислився, чи не забув дати Шерон ще якихось настанов. Завжди згадуються якісь додаткові речі, навіть тоді, коли, здавалося б, усе продумано до дрібниць.
— Отче, що відбувається? — почув, як до нього дуже серйозним голосом звертається Шерон. — Що це таке? Що насправді діється з нашою Реґ?
Каррас подивився на неї виснаженими пересохлими очима.
— Я не знаю, — відповів він без жодної емоції, — я справді не знаю.
Він повернувся й вийшов із кухні.
Проминаючи передпокій, Каррас почув за спиною кроки, що швидко наближалися.
— Отче Каррас!
Каррас озирнувся й побачив Карла з його светром у руках.
— Дуже вибачте, — сказав слуга, віддаючи светра. — Я думав закінчити багато раніше. Але я забути.
Каррас узяв светра. Плями від блювоти зникли, і светр мав свіжий, приємний запах.
— Це дуже люб’язно з вашого боку, Карле, — сказав йому лагідно священик. — Дякую вам.
— Це я вам дякую, отче Каррас, — сказав Карл, голос якого тремтів, а очі сльозилися. — Дякую, що ви допомагаєте міс Реґані. — Немовби засоромившись своїх слів, він швидко відвернувся й пішов геть.
Дивлячись йому вслід, Каррас пригадав, як побачив його в авті Кіндермена. Чому? Чергова загадка, чергова плутанина. Каррас відвернувся й утомлено відчинив двері. Була вже ніч. Він у розпачі ступив із темряви в пітьму.
Він перетнув вулицю до гуртожитку, мріючи про ліжко, але вирішив зупинитися біля кімнати Даєра. Постукав у двері, почув ізсередини:
— Заходьте й навертайтеся до віри! — і побачив, увійшовши, Даєра за друкарською машинкою «Ай-Бі-Ем Селектрік». Каррас сів на краєчок Даєрового ліжка, а юний єзуїт і далі щось друкував.
— Гей, Джо!
— Ага, я слухаю. Що там?
— Чи знаєш ти когось, хто проводив ритуал екзорцизму?[9]
— Джо Луїс, Макс Шмелінґ, 22 червня 1938 року.
— Джо, давай без жартів.
— Це ти давай без жартів. Екзорцизм? Ти що, знущаєшся?
Каррас нічого не відповів і якийсь час просто тупо дивився на Даєра, що далі друкував, а тоді підвівся й рушив до дверей.
— Так, Джо, — сказав він, — я пожартував.
— Я так і подумав.
— Побачимося в кампусі.
— Придумай кумедніші жарти.
Каррас попрямував коридором, а коли заходив до своєї кімнати, побачив під дверима рожеву записку. Підняв її. Від Френка. Домашній телефон. «Прошу перетелефонувати…»
Каррас узяв слухавку й попросив, щоб його з’єднали з домашнім номером директора інституту. Чекаючи, він подивився на свою вільну праву руку. Вона тремтіла від розпачливого сподівання.
— Алло? — писклявий голосок маленького хлопчика.
— Чи можу я поговорити з твоїм батьком?
— Так. Хвилиночку. — Стук слухавки об стіл. Тоді її знову беруть. Той самий хлопчик. — А хто це?
— Отець Каррас.
— Отець Карітс?
— Каррас. Отець Каррас…
Слухавку знову відклали.
Каррас підніс тремтячу руку, легенько торкнувшись пальцями чола.
Шум у слухавці.
— Отець Каррас?
— Так, вітаю, Френку. Я все не міг до тебе додзвонитися.
— Ой, вибач. Я працював над твоїми плівками.
— І що, закінчив?
— Так. Між іншим, там доволі дивні речі.
— Так, я знаю, — сказав Каррас, намагаючись не виказувати голосом збудження. — Ну й що там цікавого? Що ти знайшов?
— Ну, насамперед співвідношення між кількістю слів…