Нарешті на вході, який я пантрував боковим зором, з’явилася особа, що явно представляла непредставлену націю, тому я прибрав позу, гідну, щонайменше, доктора Майкла Ван Прааґа. Проте й особа справляла враження: худий, сухожилий, він так упевнено, безпомильно рушив до мене, що якби від нього падала тінь, то вона перекидала б столи, повз які він проходив, разом з клієнтами.
Даремно я набундючився.
— Вас чекають унизу,— сказав неп[40] і так само залізно пішов у зворотному напрямку.
Мені нічого не лишалося, як і собі не поспішати: розрахувавшись з офіціантом, я допалив сиґарету, тоді повагом, перевальцем пішов до ліфта. Тут мене терпляче очікував неп, і ми спустилися вниз, туди, де на слизькій бруківці ковзалися непідковані блохи.
Недалечко від того місця, де колись американець-чудопал Руст посадив свого літачка, безперешкодно подолавши всі кордони, стояв антрацитовий джип-могила, і тільки тут неп чемно, але з гідністю відчинив мені задні дверцята.
Я сів поруч із вишукано костюмованим джентльменом, розуміючи, що це, нарешті, і є Ібрагім, а неп скочив на переднє сидіння, де за кермом сидів його цілковитий аналог, точнісінька копія, що дозволило мені відразу охрестити цих близнюків Смітом і Вессоном.
— Поговоримо тут, коротше,— сказав Ібрагім,— тут, коротше, найнадійніше місце, коротше, а готелі, та ще такі, як «Росія», коротше, завжди були кублами фіскалів.— Заледве не після кожного слова він встромляв оте «коротше», хоч від того виходило вдвічі довше. Та я був згоден із ним, що розмовляти в «могилі» набагато безпечніше.
Вессон розвернувся убік Москви-ріки, викермував на набережну, з його лінькуватих рухів було видно, що він просто катається. І хоч до північної столиці майже докотилося літо, на ньому, як і на Смітові, полискувала лайкова бобочка. Я їх розумів: самому доводиться іноді зодягатися не до сезону, коли, кров з носа, потрібні кишені.
— Коротше,— вів далі Ібрагім,— ми тобі підібрали хазу, коротше, квартиру, бо в готелі добре тільки баб трахати. Але й на хазі ти не засидишся. Бо ми вже, коротше, багато знаємо. Якщо Путята не водить за носа Руслана[41], то ми…— Він раптом затнувся, зайшовши далеко зі своїм «коротше», і заткнув рот сигаретою.
Мені хотілося підказати йому, що для зручности найліпше було б називати цих людей Смітом і Вессоном чи, оскільки ці імена вже роздано,— Мініним і Пожарським. Або ще краще Путятою і Вишатою. Але Ібрагім був далекий від цих харків-макогоників.
— Коротше,— сказав він,— ми знаємо, де той об’єкт. Ху… Поганий, коротше, об’єкт. П’ять чоловік охорони, коротше, зі стволами, а нам, ти знаєш, стволів не можна. Добре тільки те, що об’єкт далеко за містом.
— Що ж тут доброго? — спитав я.
— Дещо,— дражливо сказав він.
— Потрібен детальний план об’єкта.
— Е-е-е,— він уже геть роздратовано глянув на мене.— Ти хочеш, щоб я тобі зараз усе описав лівою рукою і по-французькому.
Від останнього слова я трошки напружився, але Ібрагім нагадав:
— Це так, коротше, Штірліц робив. А план буде. Коротше, все буде, окрім стволів.
Попри всю напускну потаємність, Ібрагім був невеликим конспіратором, бо раптом і Сміт встромив свого носа:
— Слухай, Іб, а на фіґа їм ця дівчина? Вона що, вбила когось чи зарізала?
— Думаю, що це ниточка,— багатозначно сказав Іб.
— Яка ниточка? — не зрозумів Вессон.
— Слід.
— «Слід-інвест»? — спитав тупий Сміт.
— Слід-пезд! — роздратовано сказав Іб.— Ниточка може привести до того, кого вони не бачили мертвим.
— Ниточка — це і є слід,— пояснив Вессон.— Слухай, Іб, а вони там цю ниточку не той?..
— Ні… Ні, коротше.
— А довше? — спитав тупий Сміт.
— Заткніть свої піддувайла! — сказав Іб.— Ви бачите, що я розмовляю? Вам як кудись іти без стволів, то ви просто казитеся.
— Ти не про те подумав,— огризнувся Вессон.— Я мав на увазі, чи вони її не… чи не відокремлять душу від тіла.
— Вона їм не потрібна мертва,— сказав Ібрагім.— Коротше, єдине, за що можна не боятися, то це за її життя.
— До певного часу,— додав Сміт.
— А те, про що подумав ти, Іб,— знов озвався Вессон,— цілком може бути. Душа — то одне, а тіло зовсім інше.
— Ти тут не мулла,— сказав Ібрагім.— Давай жени на хазу. І мовчки.
Вессон погнав авто так безстрашно, наче він і народився вперед ногами.
41
Автор просить читача не вбачати тут натяку на Володимира Путіна, який на той час працював у ФСБ, та Руслана Хасбулатова, котрий не міг сприяти в цій справі, оскільки є лютим ворогом незалежности ЧРІ.