А дорога та, певна річ, розгалужувалася, як завжди, іще на три шляхи: праворуч підеш — коня втратиш, ліворуч підеш — без голови зостанешся, а вирушиш прямо — назад не повернешся.
І я пішов прямо.
Дебіли! Замість того, щоб узяти простенького «Жигуля», вони прикотили на сірому «Опелі-манта». Але мені могло пощастити в іншому — це чуже підсоння, ця московська погода поволі-поволі приставали на мій бік: цілий день припарювало на грозу, і тільки тепер блідо-рожеве (від нічних вогнів міста) небо швидко темніло й погуркувало глухим, уже обважнілим громом.
— Простішої тачки не було? — спитав я у сіамських близнюків, коли сів позад них у машину.
— Де тепер візьмеш простішу? — озирнувся через ліве плече Сміт.— Хіба що в якогось інваліда.
Тут його була правда. Хоча вчора я все-таки впіймав «Жигуля» і, випереджаючи пропозицію Ібрагіма, трохи обнюхався біля об’єкта згідно з інструкцією для експлуатації холодильника «Snaige».
— Туди я дорогу знаю,— сказав Вессон.— А там?
— Поїдемо борозною, яку проклав змій,— я все ще грався у казочки.— А там біля його двору ви мене почекаєте. Я покажу де.
— Якою ще борозною? — спитав тупий Сміт.
— Працюєш у тракторній бриґаді і не знаєш, що таке борозна?
— Ниточка,— сказав Вессон.— Слід веде на сьоме…
— Давай про діло,— перебив його Сміт.— Бо зараз почнеться така гроза, що й не побалакаємо.
— Це добре, нехай починається,— сказав я.
— Тобі добре, а їхати не дуже,— поскаржився Вессон, у якого машина без гальм.
— Зате вам не треба виходити під дощ. Сидітимете в машині, поки я прийду. А якщо не повернуся через годину — дзвоніть по мобільному Ібу.
— Як ти сказав? — пирснув тупий Сміт.
— І-бу,— повторив за мене Вессон.— Іб його мать.
Ні, мені таки подобалися ці сіамці[43]. І коли я, перебираючи варіанти, запропоновані ще Русланбеком, хитався між кримінальною владою і чистим криміналом, то недаремно схилився до других. У цих і слово твердіше, і телефони не такі зіпсовані.
— Дзвоніть по мобільному, нехай мерщій шукає того Путяту чи Вишату, аби виручав.
— А пам’ять у тебе непогана,— завважив тупий Сміт.— Може, ти ще й Русланові накажеш дзвонити?
— Та хоч і чортові,— сказав я.— Дзвоніть хоч і самому Борисові, бо це…
І тут вдарила така блискавка, що я відразу схаменувся: не можна згадувати чорта в грозу. Якщо не хочеш, щоб тебе побив грім,— про чорта ні слова.
На виїзді з Moskau ми поминули «капе», і я подумав, що по дорозі назад саме тут можуть виникнути найбільші проблеми. Якщо добре спрацює зв’язок. Коли я попередив про це сіамців, Вессон знизав плечима:
— Ти ж сам просив машину, яку не шкода спалити. Оце якраз і є та машина.
Дорогу, яка вела п р я м о, добре висвічували фари «Опеля», а коли спалахувала блискавка, то темрява розсувалася навсібіч, і було добре видно березові гаї, розкішні листяні переліски, озерця… Не знаю, за що так дехто не любить Московію. Чудова країна, замилуєшся. Особливо ці берези… Я б сказав, країна березового ситцю… липового штапелю і соснового вельвету.
І щоб геть не розм’якнути від цієї ідилії, я згадував інший ліс, згадував фіолетовий присмерк у горах і фіолетову кров…
Коли ми повернули праворуч, я подумав про коня, а коли ліворуч — про голову. І попросив Вессона вимкнути фари, хоча до того найідилійнішого куточка було ще далеченько. Саме тоді стіною упав дощ; якби не блискавка, ми без фар не просунулися б і десяти кроків.
Отак, майже навпомацки, заїхали з тильного боку об’єкта, але машину я зупинив метрів за двісті від його металевої огорожі. Та й то ми під’їхали так близько тільки тому, що нас заступав не лише сосновий бір, а й щільна дощова пелена.
— Розвернешся і стій тут,— сказав я Вессонові.— Годину можете не ворушитися. Але я буду швидше.
Він кивнув, а Сміт сказав:
— Ні пуху!
— Пішов ти,— послав я його, не називаючи рогатого, бо справжня гроза ще тільки починалася.
Однак це була моя стихія, це був той особливий стан, вищий за grenuill, коли твої бронхи перетворюються на зябра, а легені стають плавальним міхуром, який до всього ще є резонатором і з неймовірною чутливістю вловлює найменші звукові порухи. Я вже не кажу про нюх, що взагалі не має порога, адже сприймає запахи навіть крізь товщу води.