Утім, перша публікація Джерзінські «Топологія редукційного поділу клітини», яка побачила світ у 2002 році, викликала досить помітний резонанс. Там було твердження, вперше обгрунтоване незаперечними аргументами з галузі термодинаміки, що хромосомний поділ, який починається в момент мейозу з метою зародження гаплоїдних гамет, у самому собі містить джерело структурної нестабільності; інакше кажучи, кожен біологічний вид, який має стать, неминуче смертний.
Опублікована у 2004 році робота «Три вірогідності топології гілбертових просторів» була зустрінута із подивом. Її можна розглядати як заперечення динаміки континууму і як спробу — з деякими обертонами платонізму — нового обґрунтування топологічної алгебри. Визнаючи інтерес щодо поданих автором вірогідностей, математики–професіонали завжди підкреслювали брак чіткості в його пропозиціях, деякий анахронізм у самому характері підходу до питання. І справді, Хюбчеяк визнає, що Джерзінські у той час не мав доступу до новітніх математичних публікацій, навіть складалося враження, що він не дуже й цікавився ними. По суті, ми маємо дуже обмежену кількість свідчень його діяльності у 2004 — 2007 роках. Він регулярно наїжджав до Голуейського центру, але його стосунки з іншими експериментаторами залишалися суто професіональними і функціональними. Він придбав деякі рудиментарні компоненти асемблера «Крей», що переважно позбавляло його необхідності звертатись по допомогу до програмістів. Лише Уолкотт, схоже, підтримував з ним більш тісні стосунки. Він і сам жив поблизу Кліфдена і коли–не–коли під вечір навідував Мішеля. За його словами, Джерзінські часто згадував Огюста Конта, особливо його листи до Кметільди де Во і «Суб’єктивний синтез» — останній незавершений твір філософа. До того ж, у плані наукової методики Конт може бути визнаний істинним основоположником позитивізму. Ніяка метафізика, ніяка онтологія, які визнавались у ті часи, не становили для нього жодної цінності. Джерзінські передбачав, що Конт, схоже, опинившись у такій же інтелектуальній ситуації, в якій між 1924 і 1927 роками перебував Нільс Бор, неухильно зберігав би свої позитивістські принципи, тобто приєднався б до копенгагенського напрямку. У будь–якому разі настирність і непохитність французького філософа у ствердженні реальності соціальних функцій відносно умовності індивідуального буття, його постійно відновлюваний інтерес до історичних процесів і течій суспільної думки, а особливо його загострена чутливість створюють передумови, щоб припустити, що у нього, певно, не викликав би протесту новітній проект онтологічного перетворення, підтверджений працями Зурека, Зеє і Хардкасла, — проект заміни онтології об’єктів онтологією соціальних співтовариств. Дійсно, лише онтологія співтовариства здатна відродити на практиці можливість людських стосунків. В онтології стану частинок не видно, тому при їх характеристиці слід обмежуватись аспектом їх «чисельності», яку ми й спостерігаємо. Єдині сутності, які можна в такій онтології відзначити і визначити, — це суто хвильові функції і визначувані за їх допомогою вектори стану. Звідси й аналогічна можливість повернути сенс поняттям братерства, симпатії і любові.
Вони йшли Балліконнільською дорогою, океан мерехтів біля їхніх ніг. На обрії над Атлантикою сідало сонце. В Уолкотта все частіше складалося враження, що думками Джерзінські витає у туманних, якщо не сказати містичних, сферах. Він сам залишався прихильником радикального інструменталізму, нащадок традицій англосаксонського прагматизму, до того ж, визнаючи вплив на себе праці Віденського гуртка[36], він з деякою недовірою ставився до праць Конта, з його точки зору вони були занадто романтичними. Позитивізм, на відміну від матеріалізму, що його він змінив, може, підкреслював Уолкотт, стати підґрунтям нового гуманізму, який насправді виникне вперше (оскільки матеріалізм за своєю суттю несумісний з гуманізмом, недарма ж він його врешті–решт зруйнував). Хоча це й не виключає історичної ролі матеріалізму: слід було взяти перший бар’єр, тобто відмовитися від Бога; взявши його, люди розгубились і запанікували. Але сьогодні і цей другий бар’єр усунено, і це здійснилося в Копенгагені. Вони не потребують більше ні Бога, ні ідеї позамежної реальності. «Існують, — казав Уолкотт, — людські сприйняття, людські свідчення, досвід; є розум, який зв’язує ці перцепції воєдино, і є почуття, яке оживляє їх. Усе це розвивається поза будь- якою метафізикою чи будь–якою онтологією. Нам уже не потрібні ідеї Бога, природи або реальності. На основі експериментальних даних всередині співтовариства спостерігачів згода може бути встановлена на раціональній міжособистісній основі, зв’язок між дослідами встановлюється через теорії, які по можливості мають задовольняти принцип економії та обов’язково бути спірними. Є світ, який сприймається, відчувається, світ людський».
36
Філософський гурток, створений у Відні 1922 року, який розробив основи логічного позитивізму