Залишившись у шостому класі на другий рік, Брюно сприйняв це з полегшенням. Пеле, Брассер та Вільмар перейшли до п’ятого[7] і тепер були в іншому дортуарі. На жаль, після міністерських директив, викликаних подіями 68–го, було вирішено скоротити кількість наглядачів у пансіонах, створивши натомість систему самодисципліни; такі заходи відповідали духові того часу, до того ж до них ще додавалась така перевага, як скорочення видатків на зарплату. Проникнути з одного дортуару до іншого стало простіше; п’ятикласники взяли за правило бодай раз на тиждень влаштовувати наскоки на дортуар молодших; до себе вони поверталися, захопивши з собою одну, а то й дві жертви, і сеанс починався. Наприкінці грудня Жан–Мішель Кемпф, тендітний боязкий хлопчина, що вступив до пансіону на початку року, аби позбутися своїх мучителів, вистрибнув у вікно. Падіння мало б бути смертельним, йому ще поталанило, що все обійшлося тільки численними переломами. Щиколотка була сильно ушкоджена, роздроблену кістку ледве відновили. Було ясно, що хлопець залишиться калікою. Коен вчинив генеральний допит, після чого його підозри ще дужче посилилися; незважаючи на вперті заперечення Пеле, він вирішив виключити його на три дні. В основі майже всіх тваринних суспільств лежить система підпорядкованості залежно від співвідношення сил його членів. Для цієї системи характерна сувора ієрархічність: найсильнішого самця групи називають «тварина альфа», того, хто посідає друге місце за силою, звуть «твариною бета», і так далі аж до «тварини омега» — найслабкішого в ієрархії. Позиція в ній зазвичай визначається за допомогою бойового ритуалу. Тварини, що мають нижчий статус, провокують більш привілейованих на поєдинок, знаючи, що в разі якщо вони виграють, їх становище поліпшиться. Високий ранг дає певні переваги: право наїдатися першим, спаровуватися з самками зграї. В той же час найслабкіша тварина звичайно може ухилятися від сутичок, вдаючись до пози «покірливості» (присідаючи, підставляючи зад). Ситуація, в якій опинився Брюно, була не настільки сприятливою. Панування завдяки грубій силі властиве всім тваринним суспільствам, вже у шимпанзе (Pan troglodytes) воно супроводжується актами невиправданої жорстокості щодо слабших. Ця тенденція досягає свого повного розвитку як в примітивних людських суспільствах, так і в розвинутих — серед дітей та підлітків. Згодом з’являється жалість, або ідентифікація чужих страждань зі своїми власними; надалі ця ж сама жалість швидко систематизується, перетворюючись на моральний закон. Але в ліцейському пансіоні в Мо втіленням морального закону був Жан Коен, і він був сповнений рішучості не відхилятися з цього шляху. Він анітрохи не вважав перекрученням те застосування концепцій Ніцше, до якого вдавалися нацисти: заперечуючи співчуття, ставлячи себе вище за добро та зло, Ніцше, на його думку, природно йшов до фашизму. Професійний досвід та рівень освіти Коєна дозволяли йому обійняти посаду директора ліцею; і якщо він ще залишався на посаді наглядача, то тільки добровільно. Він відправив до академічної інспекції кілька повідомлень, в яких ремствував на скорочення штатів наглядачів у притулках; жодних наслідків ці повідомлення не мали. В зоопарку самець кенгуру (macropodides) часто поводиться так, наче сприймає вертикальне положення працівника за виклик на бій. Агресивного кенгуру можна заспокоїти, якщо працівник прийме зігнуту позу, властиву для смиренного кенгуру. Жану Коєну аж ніяк не хотілося перетворюватися на смиренного кенгуру. Злостивість Мішеля Брассера, що фактично є нормальним проявом егоїзму, властивого тваринам, які перебувають на більш низькій сходинці еволюції, вже призвела до того, що один з його товаришів залишився інвалідом на все життя; хлопцям на кшталт Брюно вона, мабуть, може завдати незворотних психологічних травм. Викликаючи Брассера до себе в кабінет для допиту, Коен навіть не збирався приховувати ані свого презирства до нього, ані бажання домогтися його виключення з пансіону.