У наметі він машинально, з відчаю, перевірив свій автовідповідач. Там було одне повідомлення. «Мабуть, ти поїхав у відпустку, — почув він спокійний голос Мішеля. — Зателефонуй мені, коли повернешся. Я теж у відпустці, і надовго».
4
Він йшов і йшов, він дійшов до межі. Зграя хижих птахів кружляла в небі, тяжіючи до невидимого центру — мабуть, до падла. М’язи його ніг пружно відгукувалися на нерівності дороги. Завіса жовтої трави вкривала пагорби; на схід око бачило безкрайню панораму. З учорашнього дня він нічого не їв; йому не було страшно.
Прокинувся він в одежі, лежачи впоперек ліжка. Перед входом до магазину «Монопрі» розвантажувалася вантажівка з товарами. Було трохи більше сьомої години ранку.
Вже багато років Мішель вів суто інтелектуальне життя. Почуття, що визначають життя людини, його не цікавили; він погано розумівся на них. У наш час можна організувати своє життя з бездоганною чіткістю; касирки в супермаркеті відгукувалися на його коротке вітання. За десять років, які він прожив у гуртожитку, його мешканці змінювалися безліч разів. Час од часу формувалися сімейні пари. Тоді він міг спостерігати за переїздом: їхні друзі перетягували сходами коробки та лампи. Всі були молоді, всі посміхались. Часто (але не завжди) після чергового розриву обоє жильців виїжджали водночас. Помешкання звільнялося. Що з цього виходить? Як пояснити те, що відбувається? Важко зробити якийсь певний висновок.
Сам він хотів лише кохати, принаймні він не бажав нічого іншого. Нічого конкретного. Життя, вважав Мішель, має бути простим, щоб його можна було прожити як низку маленьких обрядів, які слід постійно повторювати. Часом ці обряди дурнуваті, а втім, на них можна покластися. Життя без гри випадку, без драм. Але людське життя влаштоване інакше. Частенько він виходив прогулятися, спостерігаючи за молоддю, дивлячись на будинки. Він був певен: більше ніхто не розуміє, як слід жити. Втім, тут він перебільшував: дехто з людей все ж таки виглядав зібраним, захопленим своєю справою, тому їхнє життя, здавалося, було сповнене сенсу. Так, прихильники руху «Асt Uр»[16] вважали дуже важливим протягнути на телеекрани деякі реклами (що їх дехто засуджував за порнографію), які б зображували крупним планом різноманітні гомосексуальні утіхи. Зазвичай, життя персонажів було цікавим і динамічним, сповненим усіляких подій. У них було безліч сексуальних партнерів, вони з ними злягалися в різних потаємних місцях. Іноді презервативи зсувалися і рвалися. Тоді вони помирали від СНІДу, але навіть смерть їх набирала вигляду доблесного та гідного.
Телебачення, особливо перший канал, полюбляло постійно давати глядачеві уроки гідності. Замолоду Мішель вірив, що особливу гідність надають людині лише страждання. Тепер слід було визнати: він помилявся. Коли щось і надавало людині додаткової гідності, то це саме телебачення.
Незважаючи на постійні невинні радощі, що їх йому давало телебачення, він вважав за потрібне виходити у світ. Бодай за покупками. Без точних орієнтирів людина розривається, розмінюється на дрібниці, з такої вже нічого путнього не витягнеш.
Вранці 9 липня (на день Святої Амандіни) він помітив, що зошити, папки та картотечні ящички вже з’явилися на своєму місці в «Монопрі». Під гаслом «Початок навчального року без головного болю», що здавалося Мішелю цілком переконливим, починалась рекламна кампанія. Адже що таке навчання, накопичення знань, як не суцільний головний біль?
Наступного дня в своїй поштовій скриньці він знайшов каталог «Труа Сюїс», колекція осінь–зима. На упаковці з товстого картону не було зазначено жодної адреси; мабуть, якийсь комівояжер сунув йому цей буклет. Як старий клієнт дешевих магазинів з доставкою додому, він уже давно звик до цих невеличких ознак уваги, свідчень взаємної приязні. Літо в розпалі, комерційні стратеги орієнтуються на осінній попит; проте небо як і раніше сяє, а надворі, по суті, лише початок липня.
16