Ще замолоду Мішель читав різні романи, де все крутилося навколо теми абсурду, екзистенціального відчаю, нерухомої порожнечі буття. Така література лише частково переконала його. В той час він часто бачився з Брюно. Брюно хотів стати письменником; він мазюкав сторінку за сторінкою та багато мастурбував; він допоміг Мішелю відкрити для себе Бекетта. Мабуть, Бекетт насправді був, що називається, великим письменником, проте Мішель не зміг дочитати до кінця жодного його твору. Це було наприкінці сімдесятих; йому та Брюно було по двадцять років, і вони вже не відчували себе молодими. Так усе й триватиме: вони відчуватимуть себе все більш старими й соромитимуться цього. Епосі вдалося здійснити в них неймовірну трансформацію: втопити трагічне передчуття смерті в повсякденному і в’ялому відчутті старіння. Два десятиріччя по тому Брюно все ще по–справжньому не замислювався над смертю; спочатку він сумнівався, що коли–небудь замислюватиметься над нею. До самого кінця він прагнутиме жити повним життям, з його проблемами, боротьбою з негодами та ускладненнями конкретного існування і недугами старіючого тіла. До останнього дня він вимагатиме хоча б невеличкої відстрочки, продовження свого земного буття. А головне, до кінця життя він шукатиме останньої солодкої миті, сподіваючись урвати собі останній ласий шматочок. Добряча феляція, хоч якою б незначною перед лицем вічності вона була, дає реальне задоволення; заперечувати це було б безглуздо, думав Мішель, перегортаючи сторінки каталогу, присвячені спідній білизні («Пасок на талії — чуттєвий силует!»).
Що ж до Мішеля, то він мастурбував нечасто; сексуальні фантазії, які йому, молодому досліднику, могли навіяти реальні молоді жінки (переважно комерційні представниці великих фармацевтичних лабораторій) через Мінітель[17], поступово згасали в його уяві. Тепер він спокійно контролював занепад власної мужності через легке безпечне мастурбування, для натхнення йому було досить його каталогу «Труа Сюїс», а часто ще й симпатичного CD–ROM за 79 франків. Брюно ж, наскільки йому було відомо, навпаки, тратив свої зрілі роки, полюючи на непостійних легковажних лоліт з пухкими персами, круглими сідницями і привабливими губками; слава Богу, у Брюно було міцне становище держслужбовця. Але він не жив у світі абсурду, ні: скоріше в певній мелодраматичній мішанині, серед винних парів та еротичних мрій. Мішель жив у точному, історично неміцному світі, який, однак, підпорядкований загальному ритму деяких комерційних церемоніалів, на кшталт турніру Ролан-Гарос, Різдва, Нового року чи виходу раз на два роки каталогу «Труа Сюїс». Якби він був гомосексуалістом, він міг би взяти участь у «Спідафоні» чи «Гей–прайді»; Якби він був розпусником, то був би у захваті від «Еротичного салону». Якби він був спортивнішим, у цей самий час він спостерігав би за перипетіями піренейського етапу «Тур де Франс». Будучи споживачем без певних інтересів, він, проте, щоразу з радістю відвідував би два тижні італійських товарів у своєму «Монопрі». Все це було добре організовано, воістину гуманно; у всьому цьому він міг би віднайти своє щастя; нічого кращого він не зміг би вигадати, навіть якби бажав цього.
Вранці 15 липня він дістав з урни біля під’їзду проспект релігійного змісту. Різні життєві сюжети закінчувались одним блаженним фіналом: зустріччю з Христом, що воскрес. Його зацікавила історія однієї молодої жінки («Ізабель була шокована, адже вона ризикувала пропустити навчальний рік в університеті»), хоча слід було визнати, що до його власного досвіду ближчою була історія якогось Павла («Для Павла, офіцера чехословацької армії, піком його військової кар’єри стала посада командира протиракетної установки»). Він легко міг вжити до самого себе таке твердження: «Будучи гарним спеціалістом в технічній галузі, випускником престижного навчального закладу, Павел міг би бути задоволений своїм становищем. Але попри це, він був глибоко нещасним і перебував у постійному пошуку сенсу життя».
Каталог «Труа Сюїс», зі свого боку, здавалося, надавав читачеві історично більш обгрунтоване уявлення про хворобливу неміч європейців. Навіюючи з перших же сторінок думку про близькість докорінних змін цивілізації, на сімнадцятій сторінці ця теза набувала остаточного формулювання; Мішель кілька годин розмірковував над повідомленням, що містилося в тих двох фразах, які визначали тему колекції: «Оптимізм, великодушність, злагода та гармонія рухають світ уперед. ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ БУДЕ ЖІНОЧИМ».