— Тепер ми на тому ж самому містку, — сказала Анабель. — І на тій самій відстані од смерті.
Перед самим відправленням потяга вона зійшла на сходинку, щоб поцілувати його в щоку.
— Ми ще побачимося, — сказав він.
Вона відповіла:
— Авжеж.
Наступної суботи вона запросила його на вечерю. Вона мешкала в маленькій однокімнатній квартирці на вулиці Лежандр. Простір був ретельно розпланований, утім, житлу бракувало теплоти — стіни та стеля були оббиті темним деревом, наче в корабельній каюті.
— Я живу тут вісім років, — сказала вона. — Переїхала, коли пройшла конкурс на посаду бібліотекаря. До цього працювала на першому каналі, в службі спільного виробництва. Мені там набридло, не подобається мені це середовище. Втратила на цьому дві третини платні, але так ліпше. Працюю в міській бібліотеці Сімнадцятого округу Парижа, в дитячій секції.
Вона приготувала січчу, страву з баранини та індійської сочевиці. Мішель говорив мало. Він розпитував Анабель про її родину. Її старший брат успадкував батьківське підприємство. Він одружений, має трьох дітей — хлопчика та двох дівчаток. На жаль, справи йдуть кепсько, конкуренція в галузі виробництва точних оптичних приладів стала дуже жорсткою, вони вже двічі були на межі банкрутства; вгамовуючи свій смуток, він п’є анісову горілку і голосує за Ле Пена[31]. Її молодший брат працює у маркетинговому відділі «Лореаль»; нещодавно отримав посаду у Сполучених Штатах — начальника маркетингового відділу, що працює на Північну Америку; вони дуже рідко бачать одне одного. Він розлучений, дітей немає. Дві різні долі, проте майже однаково симптоматичні.
— Моє життя не було щасливим, — сказала Анабель. — Мабуть, я надавала надто великого значення коханню. Я дуже легко сходилася з чоловіками, а ті, досягши своєї мети, швидко кидали мене, а я від цього страждала. Чоловіки вступають у любовні стосунки не тому, що закохуються, а тому, що відчувають бажання; мені знадобилися роки, щоб усвідомити цю банальну істину. Навколо мене всі так живуть, я сформувалась у розбещеному середовищі; але я не відчуваю аніякого задоволення когось дражнити чи спокушати. Та й сексуальне життя мені вже набридло; не можу більше терпіти торжествуючих посмішок в ту мить, коли я знімаю плаття, дурнуватих пик під час оргазму, але головне — їхнього хамства після того, як акт здійснився. Врешті–решт, це дуже боляче, коли до тебе ставляться, як до тварини, що переходить з рук у руки, навіть якщо ти вважаєшся ласим шматочком, адже я була естетично бездоганна, і вони чванилися, водячи мене по ресторанах. Тільки раз, як мені здалося, в мене було щось серйозне. Тоді я оселилася з одним типом. Він був актором, в його обличчі було щось цікаве, але пробитися йому не вдавалось — правду кажучи, я сплачувала майже всі рахунки за помешкання. Ми прожили разом два роки, потім я завагітніла. Він просив мене зробити аборт. Я зробила, але вийшовши з лікарні, зрозуміла, що все скінчилось. Я пішла від нього того ж вечора, на якийсь час оселилась у готелі. Мені вже було тридцять, це був мій другий аборт, мені це вже вкрай набридло. Йшов 1988 рік, всі починали розуміти небезпеку СНІДу, а я… я сприймала це як визволення. Я спала з десятками чоловіків, і жоден з них не був вартий того, щоб згадувати про нього. Зараз вважається, що в житті існує початкова безтурботна весела пора, а потім з’являється примара смерті. Всі чоловіки, яких я знала, панічно боялися постаріти, вони весь час думали про свій вік. Одержимість віком починається дуже рано — я зустрічала її у двадцятип’ятирічних. Я вирішила зупинитись, вийти з гри. Живу тихо й затишно, жодних радощів. Вечорами читаю, готую собі настоянки, заварюю каву чи чай. Усі вихідні проводжу у родичів, багато опікуюсь племінником та племінницями. Щоправда, час від часу я відчуваю потребу в чоловікові, мені буває моторошно вночі, мені важко заснути. Звичайно, в мене є транквілізатори, є снодійні; але це не завжди допомагає. Насправді, мені хотілось би, щоб життя минуло якомога швидше.
Мішель продовжував мовчати; він не був здивований. Більшість жінок мають бурхливу молодість, чоловіки та секс дуже приваблюють їх; потім потроху вони втомлюються, вони вже не так сильно хочуть розсувати ноги, підставляти зад; вони шукають ніжної прихильності, якої не знаходять, пристрасті, яку вже самі не можуть відчути; і тоді для них починаються важкі часи.
31