Він завів машину й поїхав Південною трасою, потім повернув на Воалан. Психіатрична лікарня міністерства освіти містилася неподалік від Вер’єр–ле–Бюїсона, на самісінькому узліссі Вер’єрського лісу; він добре пам’ятав лікарняний парк. Він зупинив машину на вулиці Віктора Консідерана й пішки пройшов ті кілька метрів, що відділяли його від огорожі. Упізнав чергового фельдшера. І сказав: «Я повернувся».
22
КІНЦЕВА ЗУПИНКА — САОРЖ
Рекламні служби, занадто зосереджені на спокусах для молодіжного ринку, часто помиляються, дотримуючись стратегічних принципів, де образлива поблажливість змагається з фарсом і глузуванням. Щоб згладити цей дефіцит чутливості, властивий суспільству нашого типу, слід домогтися, аби кожен співробітник нашої армії продавців став «послом» у світі старших.
Мабуть, усе це й мало так завершитися; мабуть, інших засобів, іншого виходу не було. Мабуть, слід було розплутати все те, що перемішалося, закінчити те, що почалося. Отже, Джерзінські мав опинитися в цьому самому місці, яке зветься Саорж, на 44° північної широти та 7°30' східної довготи, в цьому місці, що знаходилося на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. В Ніцці він зупинився у «Віндзорі», напівлюксовому готелі з доволі нікчемним оздобленням, номери якого були розписані художником–декоратором Філіппом Переном. Наступного ранку він сів у потяг, що їхав з Ніцци у Танд, відомий своєю мальовничістю. Потяг минув північне передмістя Ніцци з його висотними кварталами арабської убогості, з афішами «Рожевого мінітеля» та 60–відсотковим голосуванням за Національний фронт. Залишивши позаду станцію Пейон–Сен–Текль, він пірнув у тунель; випірнувши з нього, Джерзінські побачив праворуч фантастичні обриси селища Пейон, яке ніби висіло в повітрі. Перед ним пропливало те, що називають «околицями Ніцци»; люди приїздять з Чикаго і Денвера, щоб помилуватися на красу цього краю. Потім вони поїхали вниз до ущелини Руайя. Джерзінські зійшов на станції Фантон–Саорж і з півгодини чимчикував пішки. Він мав іти через тунель; машини тут не їздили.
Згідно з «Путівником бродяги», що його Брюно купив в аеропорту Орлі, селище Саорж, яке нависало над долиною, з його стрімкими будиночками, що, мов східці, здіймаються схилами до запаморочливих верховин, справляє враження «чогось тибетського»; мабуть, так воно й було. Хай там як, але Жанін, його мати, яка змінила своє ім’я на Джейн, забажала померти саме тут, після того як вона більше п’яти літ прожила в Гоа, у західній частини Індії.
— Скоріше за все, вона просто вирішила оселитися тут, помирати, звісно, вона не збиралась, — уточнив Брюно. — Здається, стара шльондра перейшла до ісламу — через суфійський містицизм, це такі ж саме дурниці. Влаштувалася там з купою послідовників, вони зайняли порожню хатинку на околиці селища. А що газети більше не пишуть про них, то всі вирішили, нібито хіпі й увесь цей набрід зник. А вони, навпаки, стають дедалі численнішими, зі зростанням безробіття їх кількість також значно зросла, можна навіть сказати, що вони кишать. Я провів власне невеличке дослідження… — Він стишив голос. — Хитрість полягає в тому, що вони називають тепер себе «неоселюками», але, по суті, вони нічого не роблять, задовольняючись муніципальною допомогою і так званою дотацією на землеробство в гірських умовах.
Він лукаво похитав головою, одним ковтком вихилив свою склянку й попросив ще. Зустріч з Мішелем він призначив у єдиному кафе «У Жілу». Зі своїми брудними поштовими листівками, фотографіями форелей у рамках та афішею «Саорзької пампушки» (до комітету директорів якої входило щонайменше чотирнадцять членів), кафе було тим закладом, де панував девіз «Полювання–риболовля–природа–традиція», на відміну од кубла у стилі «Нью–Вудстока»[33], що його Брюно люто ганьбив. Він обережно дістав з папки листівку під назвою «СОЛІДАРНІСТЬ З АГНЦЯМИ, ЩО ГИНУТЬ».
33
У 1969 році, поблизу американського міста Вудсток, пройшов перший найлегендарніший рок–фестиваль, який зібрав значну кількість учасників та глядачів і став важливою віхою в розвитку молодіжного руху