Думами, думами,
Наче море кораблями переповнилась блакить
Ніжнотонними.
П. Тичина
Тут середній рядок є восьмистопний хорей, перші дві — двохстопний дактиль, останні дві двохстопний урізаний анапест (про ці два розміри буде мова нижче).
Я хочу тільки сказать, що немає жодної потреби в тому, аби завжди отих чотирьох «законних» наголосів додержувати, але так само нема й потреби додержувати весь час однакової довжини рядка. Навпаки дуже часто буває, що тема вимагає скорочення рядка до одного, двох слів, на які в такому разі падає більше логичної ваги. Слухайте:
На майдани пил спадає
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.
П.Тичина
Тут скороченням рядка поет уповільнює темп віршу і дає малюнок засипання. Ось другий ужиток скорочення:
Упивайтеся славою, винами
Взивайтесь жерцями краси
Та не плачте, не вийте, над домовинами
Як пси.
П. Тичина
Тут через скорочення рядка кладеться більший логичний наголос на два слова «як пси». В попередньому ж віршеві вставлено два слова «не вийте» проти звичайної схеми 4-стопного хорею, і від цього вірш стає настирливішим. В другому рядкові не стає першого складу до правильного хорею. Тим не менше вірш справляє враження цілком ритмічного. Підходимо тут до першого способу розкувати вірш, розтягти його, аби він міг бути врізаний на думку, а не думка на нього — це є нерівне число наголосів і складів в рядках. Тут додамо зайвого складу, тут обріжемо двох непотрібних, тут лишимо в рядкові всього два наголоси і поведемо ритм вірша за думкою — в цьому майстерство поета. Тоді нам не треба буде мучитись, підшукуючи рядок, якого ще не стає до канонічної форми в чотири рядки — ми обійдемось без такого рядка. В иншому випадкові залишимо неповний рядок — це все ж буде краще, аніж забивати в нього яке-небудь слово, абись тільки його заповнити. У віршах можливі павзи, прискорення й уповільнення темпу, можливі менші й довші періоди, всього цього не слід забувати.
Перейдемо до дактилю й анапесту. Схема першого буде _' _ _ схема другого навпаки_ _ _', цебто дактиль має один склад з наголосом і два ненаголошених, анапест навпаки починає з двох ненаголошених, кінчається складом з наголосом. Приклади: дактиль:
Слово повстання таємне
Чув я, як в тирсі давно
Вечір збентежений темний
Скиглив «повстання» зерном.
М. Хвильовий
Анапест:
Перед нами сиділо троє
І в губах стримів жах.
.......................................
І заблимає чадний огонь.
М. Семенко
В цьому прикладі правильний анапест маємо лише в третьому рядку, в першому не стає одного ненаголошеного складу (між словом «сиділо» — «троє», в другому не стає двох ненаголошених складів (подивіться самі, яких). Крім того, досить додати до анапестичного вірша одного складу спереду, і матимемо дактиль. Справді, прочитайте. «І перед нами сиділо» той же розмір що в
Слово повстання таємне.
Таким чином, анапест справляє враження трохи прискореного дактиля, або дактиль — затриманого анапесту. Обидва розміри повільніші за пару попередніх, отже, йдуть до сумних, смутних, глухих мотивів. В першому прикладі розмір ілюструє глухість, в другому нудьгу, при чому випуск, вказаний вище окремих складів, надає йому уривчастости.
Такого роду пропуски викликаються розвитком теми, зміною, еволюцією настрою. Так, як і при ямбах та хореях, можна скорочувати число дактилів і анапестів, або здовшувати його, аби прискорити чи сповільнити темп віршу, тільки ці розміри ще гнучкіші і ще лекше даються одне одному на заміну. В наведеному із Тичини прикладі «Арфами, арфами» цей перший вірш є амфібрахій, наступний по ньому — хорей, а перший «самодзвонними» є знову анапестом; між тим слухайте:
Арфами, арфами
Золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними.
П. Тичина
Кожне вухо відчує тут цілком певний визначений ритм. В даному разі це від того, що другий (хореїчний) рядок систематично не має першого наголосу, отже, маємо нібито анапест з зайвим складом в кінці кожної стопи. Схема рядка отака:
_ _ _' | _ _ ( _ ) _' | _ _ ( _ ) _' | _ _ ( _ ) _'
Якщо викинути склад відзначений дужками матимем:
Золоти... голосни... обізва...ся гаї
В такому обгризеному вигляді це буде чистий анапест; зайвий склад ще прискорює його, робить ніби «зверх-анапестом». Ясно тепер, що, по-перше, той, хто писав згаданого вірша, не підраховував складів, не мав на оці тих тонкощів метричних, за які я говорив, а ужив метра, керуючись виключно високорозвиненим почуттям ритму; так само ясно, що поняття тих п'ятьох правильних розмірів, які переросли до нас з античної епохи, надто вузьке й схоластичне. Анапест може як найлекше переходити в дактиль, як покажемо нижче, в амфібрахій, а в той же час, як тільки що бачили, може як найлекше чергуватись з хореєм. В свою чергу, амфібрахій дуже наближається до ямба, таким побитом усі п'ять розмірів щільно звязуються один з одним. Нема чого сказати, що й ті непервісні, вивідні із п'ятьох основних розмірів, метри (вроді отого «зверх-анапеста»), ще лекше вкладаються в один розмір з основними і проміж собою.