— Отож, коли учений зробить переклад, у мене буде рецепт цього засобу, професоре? Ви цілком упевнені в цьому?
Мені важко передати радість і хвилювання художника після моєї ствердної відповіді.
— Подумайте лише! Тепер я і з однією рукою виконаю свою мрію, свою мету… — І його довгі пальці заворушилися, немов уже обробляючи чарівний матеріал м’якої слонової кістки. — Тепер, завтра… — Голос його затремтів. — І це дали мені ви, професоре, ваша наука…
Художник підхопився і схопив мене за руку, потягнувся до мене, мов дитина до батька, але засоромився свого пориву, відвернувся, сів і опустив голову на здорову руку, на стіл. Плечі його ледь здригалися. Я вийшов до іншої кімнати, сам схвильований до глибини душі, і сів там, покурюючи…
Наступного дня я знову побачився з художником у еллініста, що зробив переклад запису, який містив точний рецепт втраченого секрету. Після цього я розлучився зі своїм пацієнтом і заходився надолужувати деякі пропущені за цей час справи, намагаючись разом з тим скласти повний звіт зі всіма можливими поясненнями про зустрінутий надзвичайний випадок.
Дні минали, весняні змінилися літніми, непомітно підійшла осінь. Я дуже втомився від великого навантаження, роки як-не-як давали себе знати; трохи прихворів і відсиджувався удома. Несподівано до мене з’явилися двоє молодих людей.
Я відразу впізнав Леонтьєва і вгадав його Ірину. Рука художника ще висіла на перев’язі, але це була вже зовсім інша людина, і я рідко зустрічав на чиємусь обличчі стільки ясності і доброти. Про Ірину я скажу лише, що вона вартувала божевільної любові художника і всіх наших трудів у пошуках еллінського секрету.
Ірина міцно поцілувала мене, мовчки дивлячись мені в очі, і, направду, я був більше зворушений цією безмовною подякою, аніж тисячею дифірамбів.
Леонтьєв, хвилюючись, сказав, що статуя вже готова, він присвячує її науці і мені як данину врятованого рятівникові, почуття — розумові і дуже хоче показати її мені. Ну, статую я бачив. Описувати її не беруся — це буде зроблено фахівцями. Як анатом, я побачив у ній ту саму найвищу досконалість доцільності, що всі ви назвете красою, у яку кохання автора вклало радісний і легкий рух. Словом, від статуї не хотілося йти. Довго ще перед очима стояла ця дивовижно прекрасна жінка як доказ всієї сили влади Форми — тонкого щастя краси, спільного для всіх людей».
1942–1943
© ЕФРЕМОВ И. А. Сердце Змеи: Рассказы. — М.: Детская литература, 1970. - 576 с. — (Библиотека приключений: В 20 томах. Том 19).
© АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ: Сайт україномовної фантастики.
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2009.
Адреса перекладача в Інтернеті: tantra@ua.fm