Цими днями на обід була ячмінна юшка, надто вже водяниста.
Тітка Лаура дає мені п’ять центів на тиждень за миття посуду. Я дозволяю собі витрачати лиш цент, а решту складаю до скарбнички, що лежить у вітальні. Скарбничка глиняна, гроші вкидаються до щілини зверху. Якщо всередині назбиралося кілька монет, то, потрусивши скарбничку, можна почути брязкіт. І це здорово! (Я не повинна знову писати „здорово“, бо ти казав мені не вживати надміру часто ті самі слова. Однак не знаходжу іншого, яке так само точно виражало б мої почуття). Скарбничка є власністю тітки Лаури, та вона дозволила мені користуватися нею. Я тоді обняла її. Певна річ, я ніколи не обіймаю тітку Елізабет. Вона-бо занадто черства, сувора і неприступна. І не схвалює того, що тітка Лаура платить мені за миття посуду. Я тремчу від самої лиш думки, що б то було, якби тітка Елізабет довідалася, що кузен Джиммі минулого тижня подарував мені цілого долара.
Зрештою, я шкодую, що він дав мені так багато! Це навіть пригнічує мене. Така відповідальність! Дуже важко буде мудро розпорядитися такою силою грошей, а ще й сховати їх од тітки Елізабет. Я сподіваюсь ніколи не мати мільйона доларів. Переконана: це страшенно гнітило б мене. Зберігаю свій долар там, де й листи до тебе. Вклала його до конверту і надписала: „Дар кузена Джиммі Муррея“. У разі моєї наглої смерті цей дар до нього повернеться, а тітка Елізабет зрозуміє, що я отримала гроші чесним шляхом.
Тепер, коли надворі похолоднішало, тітка Елізабет каже мені вдягати спідничку з тонкої фланелі. Не зношу тієї спіднички: вона так мене товстить! Але тітка Елізабет говорить, що я мушу її вдягати, щоб не померти, як ти, від сухот. Так хочеться мати одяг здоровий і ладний водночас! Щойно прочитала казку про Червону Шапочку. Гадаю, найцікавіший образ у ній — це Вовк. А Червона Шапочка — дурненьке створіння, що дає себе ошукати.
Вчора скомпонувала два віршики. Один короткий — „Ода до Квіточки, що виросла на лужку біля Місячного Серпа“. Другий — довгий, я записала його на поштовому папері. Називається „Королева дерев“. Королева дерев — то висока розлога береза, що росте в саду Високого Джона. Я так її люблю! Аж мені серце болить, як дивлюся на неї. Ти розумієш, батечку, що то за біль? Ільза теж любить Королеву, зазвичай ми зупиняємось і бавимось круг неї, коли йдемо до Тедді. Там в’ються три стежки. Іменуються Вчорашня Стежка, Сьогоднішня Стежка і Завтрашня Стежка. Найкращою є Сьогоднішня Стежка. Вчорашня трохи занедбана Високим Джоном; ми назвали її Вчорашньою через те, що колись була гарна. Завтрашня наразі є завузькою, ми тільки-но торуємо її, ходячи поміж деревцями, а називаємо її так, бо за деякий час вона стане ладною і широкою. Однак не думай, любий тату, ніби я вже забула про наші милі деревця навколо домівки в лощині. Я завжди згадую про них, лягаючи спати. Але мені тут добре. Це негоже, що мені тут добре, — як ти гадаєш, тату? Тітка Елізабет говорить, що моя ностальгія минула скоро, та я ще часто тужу за нашою домівкою. Тільки цього по мені не видно — сумую потай, в душі. Я познайомилася з Високим Джоном. Ільза щиро здружилася з ним і вчащає до нього, аби спостерігати, як він працює. Він — столяр. Подейкують, він змайстрував таку силу-силенну драбин, що, як припасувати їх одна до одної завдовжки, то міг би дістатися ними до неба навіть без молитви. А втім, це тільки жарт, як ти розумієш. Власне кажучи, він дуже побожна людина. І є католиком — щонеділі відвідує каплицю Білого Хреста. Я вкупі з Ільзою ходжу до Високого Джона, хоч, може, й не повинна ходити, раз він запеклий ворог моєї родини. Він прекрасно вихований, зі мною надзвичайно привітний, але ця людина не завжди мені подобається. Коли запитую його про якісь поважні речі, він щоразу, поки відповість, з висоти свого зросту киває мені головою. Це образливо! Я, звісно, ніколи не питаю його про діла релігійні, однак Ільза… Ільза, ясна річ, питає. Вона його любить, але каже, мовби він спалив би нас усіх живцем, якби мав владу. Я спитала його навпростець, чи він би так вчинив, а він подивився уважно, спершу на мене, потім на Ільзу, закліпав очима та й відповів, що зглянувся б над двома маленькими гарненькими протестантками. Відповідь, звичайно, жартівлива. А дружина Високого Джона є милою жінкою, ні краплі зарозумілості. Й виглядає, ніби рум’яне яблучко.