Ми почали вже помалу великий шмат шинки, що висить у південно-західному куті нашої кухні.
І минулої середи ми з Перрі допомагали кузенові Джиммі робити прохід у купі кольрабі в першому льосі. Таким чином хотіли перейти до другого льоху. То була розкішна забава.
Читаю „Альгамбру“. Книжка з бібліотеки Місячного Серпа. Тітка Елізабет не признається, що без охоти позичила мені „Альгамбру“ (вона належала її батькові), однак незадоволення прозирає в її поглядах. А Тедді дав мені почитати казки Андерсена. Я так їх люблю! Тільки для деяких вигадую інший кінець.
Подейкують, наче пані Джоан Кіллігроу знехтувала своєю шлюбною обручкою. Цікаво, навіщо?
Кузен Джиммі запевняє, що в грудні буде затемнення сонця. Сподіваюсь, це станеться не на Різдво.
Шкіра на моїх руках порепалася. Тітка Лаура щовечора мастить їх баранячим лоєм. Тяжко писати поезії з порепаною шкірою на руках. Цікаво мені, чи пані Гіменс мала колись порепані руки? В її життєписі про це не згадується.
Джиммі Болл, коли виросте, буде міністром. Його мати повідала тітці Лаурі, що призначила його міністром, ще коли той малятком лежав у колисці. Хотіла б я знати, яким чином.
Тепер ми їмо перший сніданок при свічках. Це дуже мені подобається.
Ільза була в нас у неділю пополудні; ми піднялися на горище і там розмовляли про Бога, бо в неділю так належить. Треба дуже зважати на те, що робиш цього дня. Одна з традицій Місячного Серпа — суворе дотримання недільної святості. Дідусь Муррей був щодо цього непохитним. Ільза дуже цікавиться Господом Богом, хоча здебільшого не вірує в Нього, й не надто любить, коли про Нього заходить мова, але всякчас про Нього розпитує. Каже, їй здається, наче вона полюбила б Його, якби Його знала. Тепер вона пише слово „Бог“ із великої літери, бо краще, мовляв, не підбурювати Його проти себе. Я думаю, Бог є таким, як мій „промінчик“, тільки „промінчик“ зблискує лиш на мить, а Він триває вічно. Ми гомоніли так довго, аж нам захотілося їсти. Тож спустилися додолу і попоїли горіхів. Я забула: тітка Елізабет заборонила мені гризти горіхи між сніданком та обідом, між обідом та вечерею. То не була крадіжка — я просто забула. Однак Ільза кінець-кінцем розгнівалася, назвала мене якобінкою (не відаю, що воно таке, і вона не відає теж, але каже, то все одно), сказала, що жодна християнка не цупила б горіхів у своєї нещасної старої тітки. Тож я рушила до тітки Елізабет і призналася у своїй провині, а вона заявила, що на вечерю не дістану горіхів. Гірко було мені на душі, коли дивилася на інших, котрі їли горіхи. Думала, Перрі швиденько з'їв свою порцію горіхів, а він по вечері простягнув їх мені (під час вечері тишком-нишком сховав їх до кишені). Загорнув горіхи в носовичок, що не посилило мені апетиту, одначе з'їла їх, щоб не образити його.
Тітка Лаура говорить, мовби в Ільзи гарна посмішка. Мені стало цікаво, чи в мене також гарна посмішка. Я поглянула в люстро, що в Ільзиній кімнаті, й посміхнулася, та моя посмішка видалась мені не вельми гожою.
Тепер ночі холодні, тітка Елізабет щоразу кладе в постіль пляшку з гарячою водою. Люблю мацати її пальцями ніг. То все пляшки з-під горілки. Дідусь Муррей тримав у них саме горілку, а не гарячу воду.
Нині, коли випав сніг, кузен Джиммі вже не працює в саду й виглядає таким самотнім, похнюпленим.
Його сад мені подобається однаково — і влітку, взимку. У ньому стільки поезії, стільки таємничості, немов закутаної в сніг, в пухнасту білу ковдру. Багато прекрасного на цьому світі, та в небі його буде ще більше. Сьогодні я читала про Анзонетту й перебуваю у вельми побожному настрої. Добраніч, наймиліший з батьків!