Зухвала Сел Друга нині поряд зі мною — сидить собі на підвіконні. Це киця чорної масті. „Красна“ — такого слова у словнику немає. Це моє власне означення. Не могла знайти відповідного слова для Зухвалої Сел Другої, тому вжила таке, якого немає в словнику. „Красна“ — означає ласкава, ніжна, солодка, улеслива, прегарна, пестуха — все разом і ще щось, чого я взагалі неспроможна висловити.
Тітка Лаура вчить мене шити. Каже, що мушу вміти підшивати краї невидимим стібком (традиція!). Маю надію, з часом вона навчить мене робити мереживо. Всі Муррей з Місячного Серпа, тобто пані Муррей, відомі як чудові мереживниці. Жодна з дівчат у школі не вміє робити мереживо. Тітка Лаура обіцяє зробити мені до шлюбу мереживного носовичка. Всі наречені з Місячного Серпа мали до шлюбу мереживні носовички, за винятком моєї мами, котра втекла з рідного гнізда до тебе. Але ж тобі не справило прикрості, що вона не мала такої хусточки, — правда ні, тату? Тітка Лаура часто розповідає мені про маму, однак тітка Елізабет навіть не вимовляє маминого імені. Тітка Лаура прагне показати мені мамину кімнату, але й досі не знайшла від неї ключа — так добре заховала його тітка Елізабет. Тітка Лаура згадує, що тітка Елізабет дуже любила мою маму. Виходячи з цього, можна припустити, що вона любить її дочку. Проте — ні: виховує мене тільки з обов’язку.»
1 червня
«Дорогий батьку!
Нинішній день був дуже знаменним. Я написала першого свого листа. Маю на увазі перший лист, відправлений поштою. Це лист до тітки Ненсі, що проживає в Поповому Ставі і є дуже похилого віку. Вона, властиво, доводиться мені двоюрідною бабцею. Написала до тітки Елізабет — мовляв, я повинна від часу до часу писати до бідної старої жінки. Серце моє од співчуття забилося жвавіше, мені насправді захотілося написати їй листа. А тітка Елізабет підохотила: „Не бачу причини, чого б тобі це не зробити“. Веліла писати сумлінно, а коли я скінчила, уважно перечитала написане. „Тітка Ненсі не забуде про тебе, якщо здобудеш її прихильність“, — зазначила тітка Елізабет. Я писала свого листа вельми старанно, але, прочитавши його, зазнала розчарування. Не могла писати вільно, знаючи наперед, що тітка Елізабет читатиме мною написане. Почувалася геть паралізованою.»
7 червня
«Тату, милий, мій лист не справив на тітку Ненсі гарного враження. Мені не відповіла — зате написала до тітки Елізабет, ніби я таки дурна на розум дитина, якщо пишу такі дурні листи. Це зачепило мене за живе, адже насправді я не дурна. Перрі каже, невдовзі поїде до Попового Ставу і порахує кості моїй двоюрідній бабці Ненсі. Відказала йому, що він не повинен висловлюватись про мою рідню таким чином, а до того ж, мовляв, не розумію, в який спосіб рахування кісток тітці Ненсі може змінити її погляд на мої розумові здібності. (Проте цікаво: як то рахують кості людські?)
Вже зладила три строфи „Білої Пані“. Замкнула була героїню в монастирі, а тепер, не будучи католичкою, не відаю, як її звідти витягти. Якби-то моя героїня була протестанткою! Торік могла спитати поради у Високого Джона, та нині не можу, бо від того лихого жарту з яблуком я не спілкуюся з ним. Коли зустрічаю його на дорозі, дивлюся наче крізь нього. Крім того, назвала його іменням свиню. Кузен Джиммі подарував мені порося. Свого часу я продам його, і вторговані гроші теж належатимуть мені. Маю намір частину тих грошей пожертвувати місіонерам, а частину покласти в банк, щоб мати кошти на ґрунтовну освіту. А я ж думала, що, як матиму коли-небудь свиню, то назву її „дядько Воллес“. Однак тепер мені видається негідним давати свиням імення своїх дядьків, навіть якщо не люблю їх.
Тедді, Перрі, Ільза і я бавимося в рицарів та знедолених панн із часів середньовіччя. Ільза і я граємо ролі нещасних шляхтянок, Тедді й Перрі — великодушних рицарів. Тедді виготовив розкішну зброю з міді, для чого прислужилися старі баняки, та Перрі зробив ще кращу зброю з олов’яних казанків, а високий пошкоджений горщик став правити за шолом. Коли-не-коли бавимося і в Тедді. Там мене переслідує дивовижне відчуття, а саме — що мати Тедді сьогоріч мене просто ненавидить. Торік улітку вона ледве терпіла мене. Смока і Баттеркап уже немає: взимку таємничим робом зникли обидва. Тедді каже — не інакше, як мати їх потруїла, бо, на її думку, він занадто їх полюбив. Тедді вчить мене свистіти, але тітка Лаура мовить, що це панянці не личить. Іноді я мало не прагну, щоб мої тітки були безвірницями, от, скажімо, як доктор Барнлі. Адже йому все одно, чи поводиться Ільза, як належить панянці, чи не поводиться. Однак ні: негоже бути безвірником, це суперечило б традиціям Місячного Серпа.