Емілі полюбила Місячний Серп — так, мовби тут народилася й жила безперервно. Любила кожен камінь, кожне деревце, кожен цвях у стіні на кухні, кожну купку моху на дахівці молочарні. Думка про те, що красу цього подвір’я буде спотворено, здавалася їй нестерпною. Що й казати про сад кузена Джиммі, сад, який може не пережити знищення гайка, бо сосни його захищали і захищають садовину та городину від лютих північних вітрів! Емілі любила цей садок не менше, ніж кузен Джиммі. А, до всього, зникнуть її стежки — Сьогоднішня, Вчорашня і Завтрашня, — буде стерто з поверхні землі ту альтанку, де вони з Ільзою провели стільки чудових хвилин, піде в небуття місцина, пов’язана з багатьма прекрасними спогадами.
О так: Високий Джон добре обміркував свою помсту — удар був спрямований навдивовижу точно!
Коли ж залунає стукіт сокир, якими валитимуть міцні стовбури дерев? Щоранку Емілі прислухалася до навколишньої тиші, прислухалася з граничною внутрішньою напругою, з гострим неспокоєм і тривогою. Щовечора, повертаючись додому зі школи, вона тремтіла перед картиною, яку, можливо, доведеться зараз побачити. Хвилинами їй здавалося, що далі вона вже не в силі нести на своїх тендітних раменах тягар життя. Щодня тітка Елізабет висловлювала їй якусь догану, покладаючи тільки на неї відповідальність за лихо, що наближалося. Дівчинка стала хворобливо вразливою. Мало не прагнула, щоб Високий Джон почав нарешті рубати гайок і скінчив з тією справою якнайшвидше. Якби Емілі чула колись історію про Дамокла, то нині співчувала б йому всією душею. І якби мала надію, що це може відвернути лихо, то вирвала б зі свого серця пиху Мурреїв, пиху Старів і всяку іншу пиху й дочвалала б навколішках до Високого Джона, благаючи його опустити свою мстиву руку. Але певна була, що це надаремно. Високий Джон, поза сумнівом, виконає свою погрозу. Про це багато гомоніли в Чорноводді: дехто відверто радів новому приниженню Мурреїв і, відповідно, послабленню впливу Місячного Серпа, а інші водно твердили, мовляв, це з боку Високого Джона вкрай нешляхетно і ницо, воднораз дивуючись, що цей затятий чоловік не вчинив давніше того, про що сповістив лиш тепер. Таж він ніколи не жалував Елізабет Муррей, ще зі школи її не терпів, бо вже тоді його не милував її гострий язик.
Одного разу Емілі сиділа на лавці в Чорноводді й плакала. Її відрядили покласти квіти на могилу бабці. Виконала доручення, та не мала відваги повернутися додому, де тітка Елізабет робила життя геть незносним — через те, що сама була до краю засмучена. Перрі приніс вістку, начебто Високий Джон не далі, як учора, повідомив ковалеві, що в понеділок ранком почне вирубувати гайок біля Місячного Серпа.
— Я не переживу цього, — схлипувала Емілі.
Декілька осінніх рож співчутливо дивилися на неї.
Велителька Вітрів колихала високу траву, що росла на могилах, де гордовиті Мурреї, чоловіки й жінки, мирно собі спочивали, байдужі до давніх образ і пристрастей; вересневе сонце світило лагідно, небо було блакитним, ані хмаринки.
— Не розумію, чому Бог не зупиняє руку Високого Джона, — промовила Емілі з серцем. Хто-хто, а Мурреї з Місячного Серпа мали право сподіватися такої ласки від Провидіння.
Аж раптом з’явився Тедді. Посвистуючи, він підійшов до неї недбалим кроком.
— Що сталося? — запитав.
— Все сталося, — відказала Емілі з досадою. Тедді не повинен був виглядати таким байдужим. Вона звикла до живішого співчуття з боку Тедді, й ця його удавана безтурботність лише посилила її зажуру.
— Хіба не знаєш, що Високий Джон ладен уже в понеділок розпочати вирубання наших сосен?
Тедді скрушно закивав головою.
— Так, Ільза мені говорила. Одначе слухай, Емілі, — щось прийшло мені на думку. Високий Джон не зважиться рушити жодну з ваших сосен, якщо священик йому заборонить.
— Справді?
— Справді. Католики мають чинити все, що їм велить їхній священик.
— Що мені до того? Я пресвітеріанка.
Емілі звела голову догори. Пані Кент була англіканкою, всі знали про це. Тедді, щоправда, відвідував пресвітеріанську недільну школу, однак у пресвітеріанських колах, через релігію його матері, на нього позирали скоса.
— Якби тітка Елізабет пішла до Білого Хреста, до отця Кассіді, й попросила вплинути на Високого Джона, то, може б, він погодився це зробити, — вів далі Тедді.