Емілія Берд Стар, а властиво ти — Муррей. Чи вийдеш заміж за мого Перрі, якщо дам йому відповідну освіту?
— Я?! — Емілі сторопіла. Цей вигук — було єдине, на що вона спромоглася. Чи, може, вона снить? Невже це відбувається наяву?
— Так, ти. Ти ж бо наполовину Муррей, і для Перрі це був би великий крок уперед. Він парубок хоч куди, і з часом стане багатієм і господарем усієї околиці. Однак не витрачу на нього ані цента, допоки не даси йому слово стати його дружиною.
— Тітка Елізабет не дозволить! — викрикнула Емілі, надто перелякана, щоб відмовити старій від свого власного імені.
— Якщо ти хоч трохи Муррей, то зможеш сама вибрати собі чоловіка, — мовила тітка Томаса, до такої міри наближаючи своє лице до обличчя Емілі, аж її кущисті брови торкнулися носа дівчинки. — Обіцяй, що одружишся з моїм небожем, і я пошлю його вчитися до гімназії.
Емілі не здатна була й слова промовити. Не годна була і втекти — стояла, наче вкопана. Чекала, коли цей прикрий сон розвіється.
— Обіцяй! — наполягала тітка Томаса, вдаряючи ковінькою об камінь.
Емілі була налякана до такої міри, що прагнула тільки знову владати своїми ногами й таким чином дістати змогу рятуватися втечею. Ту мить, одначе, з поближнього рівчака вискочив… Перрі. Був зовсім блідий од гніву — без жодної шани схопив свою тітку за плечі.
— Негайно вертайся додому! — велів їй злісно.
— Мій любий, — лагідно мовила тітка Томаса. — Я намагаюсь зробити для тебе щось дуже добре. Я прошу її вийти за тебе заміж, коли…
— Я сам зумію освідчитись! — Роздратування Перрі дедалі росло. — Ти здатна лише зіпсувати все. Вертайся, кажу тобі, — вертайся додому!
Тітка Томаса ображено похитала головою.
— Добре. Я знаю, що мені в цьому житті залишається. Але знай і ти: не буде Мурреївни — не буде і грошей.
Коли стара зникла за вигином стежки, Перрі обернувся до Емілі. З блідого лице його стало пурпуровим.
— Не зважай — вона божевільна, — сказав він. — Та, коли стану дорослим, проситиму твоєї руки. Це — річ певна. Але…
— Це неможливо. Тітка Елізабет…
— Ех, тоді вона дасть свою згоду. Бо на той час я стану прем’єр-міністром Канади.
— Але я цього не чекатиму. Кажу тобі з певністю — не чекатиму.
— Ні, чекатимеш. Ставши дорослою, чекатимеш. Ільза гарніша від тебе — це правда, — я й сам, одначе, не відаю, чому волію тебе, а не її.
— Ніколи не звертайся до мене з такими словами! — веліла Емілі з підкресленою гідністю.
— Гаразд. Лишень, коли станемо дорослими… Мені соромно не менше, ніж тобі, — говорив Перрі. — Але мусив признатися тобі, коли вже тітка видала мене з головою. За це не можна мені дорікати, отож, і не дорікай. Одначе пам’ятай: колись я проситиму твоєї руки. І, здається мені, Тедді Кент учинить те саме.
Емілі вже відходила, і жвавим кроком, але, почувши про Тедді, зупинилася й озирнулася.
— Якщо він мені освідчиться, я вийду за нього заміж.
— Якщо ти зробиш це, я голову йому зітну! — крикнув розлючений Перрі.
Емілі твердим кроком рушила додому. Прийшовши, піднялася на горище — обміркувати все, що почула.
«Це було романтично, але неприємно», — ось якого висновку вона дійшла. А вірш про весну так і залишився невикінченим.
Розділ 22. Запрошення
Од тітки Ненсі не надійшло ні відповіді, ні навіть простого підтвердження, що фото (чи то пак мальований портрет Емілі) вона справді отримала. Тітки Елізабет і Лаура, знаючи вдачу та звички тітки Ненсі, не дивувалися її мовчанці, та Емілі зажурилася. Може, тітці Ненсі не сподобалося те, що вона зробила? А може, вирішила, що Емілі занадто дурна, аби гаяти на неї час?
Емілі написала тітці Ненсі дуже люб’язного, дуже шанобливого листа, в якому, однак, енергійно протестувала проти закиду щодо своєї глупоти й ледве не вимагала відповіді. Ясна річ, вона не посміла цього листа відіслати. Натомість ретельно склала його і сховала в отоманці, поруч із листами до батька, після чого забула про тітку Ненсі. Коли ж раптом… від старенької прийшов лист.
Елізабет і Лаура розмовляли на цю тему, геть забувши про Емілі, що сиділа на порозі кухні. Дівчинка саме уявляла себе в салоні королеви Вікторії. У білому вбранні, вона схилялася поцілувати королевину руку, аж тут її мрії перетяв різкий голос тітки Елізабет:
— Як ти гадаєш, Лауро, дозволити Емілі відвідати тітку Ненсі?
Емілі наставила вуха. Яким то вітром повіяло нині?
— Судячи з її листа, вона прагне побачити Емілі зблизька, — відповіла Лаура.
Емілі вжахнулася.