«Цікаво, чи хтось оплакуватиме твою смерть», — міркувала, пильно дивлячись на Каролін.
— А тепер повідай мені, — сказала тітка Ненсі, — як же сталося, що ти, не будучи дурного розуму, першого разу звернулася до мене з таким ідіотичним листом? Боже правий, який же він був непутящий! Читаю його Каролін, коли хочу покарати її за негречність.
— Не могла написати іншого, бо тітка Елізабет наперед повідомила, що прочитає його.
— Вірю. Це дуже на неї схоже. Ну, тут можеш писати, що заманеться, говорити, що заманеться, і робити, що заманеться. Ніхто не втручатиметься у твої справи й не буде тебе виховувати. Я запросила тебе в гості не на те, щоб муштрувати. Гадаю, в Місячному Серпі ти маєш усякої муштри донесхочу. Тут можеш бігати, де хочеш, і навіть завести собі хлопця — хоч би одного з Прістів… А втім, теперішня молодь не рівня колишній, зовсім не та, що була за часів моєї юності.
— Мені не потрібен хлопець, — відказала Емілі з якоюсь навіть відразою. Старий Келлі вже теревенив сьогодні про хлопців, а тепер ще й тітка Ненсі порушує цю геть небажану тему.
— Ой, не вірю, — сміючись мовила тітка Ненсі. — Не було ще в Місячному Серпі такої Мурреївни, яка б не мала свого хлопця. У твоїм віці я мала їх дюжину. Всі хлопці Чорноводдя через мене билися навкулачки. А от Каролін не мала ні нареченого, ні залицяльника — правда ж, Каролін?
— Я ніколи цього не прагнула, — спробувала захиститися Каролін.
— Вісімдесятилітня і дванадцятилітня твердять те саме, й обидві брешуть, — зауважила тітка Ненсі. — Навіщо прикидатися святенницею в родинному колі? Надто, коли поруч немає чоловіків. Каролін, ти помітила, які в Емілі гарні руки? Як мої замолоду. А лікоть у неї округлий і м’який, мов хутро кішечки. Кузина Сюзен Муррей мала такі лікті. Дивно: вона успадкувала більше рис від Мурреїв, аніж від Старів, а проте загалом більше подібна до Старів, аніж до Мурреїв. Шкода, що горбаня немає з нами, — правда, Каролін? Відчуваю, Емілі припала б йому до душі. Горбань — єдиний з Прістів, хто полине на небо, Емілі. А ну, мала, покажи-но мені свої ніжки.
Емілі мимохіть, майже рефлекторно висунула ноги з-під столу. Тітка Ненсі задоволено кивнула головою.
— Ноги Мері Шіплі. Лиш одна на ціле покоління має такі. Я — мала. Ноги Мурреївен у кісточках надміру тонкі. Емілі, ти не гарна на вроду, але, як навчишся вправно послуговуватись очами, руками й ногами, тебе вважатимуть за красиву. Чоловіків приголомшити легко, а жінки допомагатимуть тобі своєю заздрістю.
Емілі вирішила, що зараз їй випадає чудова нагода з’ясувати одну річ, яка віддавна не давала їй спокою.
— Старий Келлі сказав, ніби в мене очі «ходи-до-мене»! Це правда чи ні? І що це, власне, означає?
— Старий Келлі просто йолоп, та й годі! Твої очі не є очима «ходи-до-мене» — Мурреївна не може мати таких очей! — твої очі радше велять триматися від тебе на певній відстані. Хоча: ці вії начебто й спростовують моє твердження… Візьми-но ще одне тістечко, Емілі.
— Я ще не брала жодного, — відказала Емілі з деякою образою в голосі.
Обидві жінки голосно засміялися. Емілі не зрозуміла, чому. Каролін сміялася неприємно: в її голосі звучала якась черствість, навіть коли сміялася.
— Що ти думаєш про нас? — запитала зненацька тітка Ненсі. — Кажи правду: що ти думаєш про нас?
Емілі опинилася в дуже скрутному становищі. Саме цієї миті вона подумала, що про тітку Ненсі треба написати так: «зморщена, як цитрина». Але цього вона не може виповісти. Нізащо не виповість!
— Правду кажи — не соромся, — наполягала тітка Ненсі.
— Це питання не є делікатним! — майже крикнула Емілі.
— Отже, — мовила тітка Ненсі, немилосердно скривившись, — ти думаєш, я стара сова, а Каролін — нелюдська істота. Щодо останнього, то маєш рацію: вона не людина й ніколи людиною не була. Однак мене… бачила б ти мене сімдесят років тому! Я була найвродливішою з усіх вродливих Мурреївен. Чоловіки шаленіли від мене. Коли я побралася з Натаном Прістом, троє його братів ледь не вкоротили йому віку. А четвертий вкоротив віку собі. Шкода лиш одного: що тих часів уже не вернути. Жінки, ясна річ, мене не любили. А ти мене обожнювала — правда ж, Каролін? І ще досі мене обожнюєш — чи не так? О, Каролін, як би я хотіла, щоб ти не мала бородавки на носі!
— А я б хотіла, щоб ти мала бородавку на язиці, — дала відкоша, і злостиво, Каролін.
Емілі стала відчувати втому. До того ж, їй було ніяково. Все, що вона побачила й почула, було цікавим, і тітка Ненсі була привітною — на свій, доволі чудний, лад, — одначе вдома лишилися Ільза, і Тедді, і Перрі, які цілий місяць бавитимуться без неї. І Майк сидітиме на порозі молочарні, дожидаючи кузена Джиммі з вечерею… Раптово Емілі відчула тугу за Місячним Серпом — таку ж саму, як колись за Травневим Гаєм.