— А що це нам дасть, сер? — запитав капрал Кі.
— Можливо, нічого, — визнав отець-капітан де Сойя. — Але якщо все це якимось чином пов'язане з Вигнанцями, ми можемо там натрапити на слід.
Сержант Ґреґоріус почухав підборіддя.
— Еге ж, — зауважив він, — а ще ми можемо потрапити до рук Вигнанцям. Цей корабель — не найкращий бойовий корабель Флоту Його Святості Папи, якщо ви дозволите мені це підмітити, сер.
Де Сойя кивнув, погоджуючись.
— Але він швидкий. Гадаю, ми можемо випередити більшість кораблів Рою. Крім того, можливо, вони вже покинули систему... вони мають таку звичку — вдарити, набігти, розвалити Велику Стіну, збудовану Паксом, а тоді, наробивши якомога більше шкоди на планетах, забратись із системи геть, залишивши тільки номінальну охорону для оборони периметра... — де Сойя зупинився. Він бачив тільки один світ — Свободу — після того, як ним пройшлися Вигнанці, і волів би ніколи більше такого не бачити. — У будь-якому разі, — додав він, — для нас із нашим кораблем нема жодної різниці, куди вирушити. Звичайний квантовий стрибок за Велику Стіну означав би вісім чи дев'ять місяців корабельного часу, одинадцять чи навіть більше років часу-в-борг. А для нас це буде, як і зазвичай, миттєвий стрибок і три дні на воскресіння.
Стрілець Реттіґ підняв руку, як він часто робив під час обговорювань.
— Варто подумати про одну річ, сер.
— Про яку?
— Вигнанцям ще не вдавалося захопити кур'єрського корабля-архангела, сер. Може, вони навіть не знають, що така штука існує. Що й казати, якщо навіть більшість флотських із Пакса і гадки не мають про таку технологію.
Де Сойя відразу зрозумів суть, але Реттіґ вів далі:
— Тому ми дуже ризикуємо, сер. І ризикуємо не тільки ми, але й весь Пакс.
Запала тривала мовчанка. Зрештою де Сойя заговорив:
— Це слушна думка, стрільцю. Я теж багато про це думав. Але командування Пакса створило цей корабель з автоматичними воскресальними яслами саме для того, аби ми могли вийти за кордони паксівського простору. Я гадаю, були такі припущення, що наші шляхи за потреби можуть пролягти аж до загумінкових країв... до утримуваних Вигнанцями територій, — отець-капітан перевів подих. — Я бував там, джентльмени. Я палив їхні орбітальні ліси та відбивався від Роїв. Вигнанці... вони дивні. Їхні намагання пристосуватися до незвичайного оточення... навіть до космосу... — богохульство. Вони більше не люди. Але їхні кораблі не є швидкими. «Рафаїл» зможе увійти в систему, а якщо виникне загроза захоплення, знову перестрибнути на квантові швидкості. І ми можемо запрограмувати корабель на самознищення в разі захоплення.
Ніхто з трьох швейцарських гвардійців не зронив і слова. Кожен із них, здавалося, думав про смерть, яка може настати під час смерті, — знищення без попередження про знищення. Вони, як і завжди, продовжуватимуть спати на своїх протиперевантажувальних лежаках або у воскресальних яслах, але ніколи не прокинуться... принаймні у цьому житті. Таїнство хрестоформи — справжнє диво: воно може повернути до життя тіла роздроблені, розірвані, зібрати докупи тіла й душі народжених заново християн, яких застрелили чи спалили, які вмерли від голоду чи задухи, потонули чи сконали від невиліковної хвороби, яких розчавили або закололи... Але й це диво має свої обмеження: надто довгий час перебування в стані розпаду робить смерть остаточною. Так само й термоядерний вибух знищить усе й усіх всередині корабля.
— Хай там як, а ми — з вами, — сказав нарешті сержант Ґреґоріус, розуміючи, що отець-капітан де Сойя зібрав їх на нараду тому, що ненавидить просто наказувати своїм людям йти на такий ризик, тобто на справжню смерть.
Кі та Реттіґ мовчки кивнули.
— Добре, — відказав де Сойя. — Я запрограмую «Рафаїл» відповідним чином... якщо в нього не буде жодного шансу уникнути захоплення до нашого воскресіння, він запустить у своїх рушіях ланцюгову реакцію. І я дуже точно випишу для нього параметри, за якими він визначатиме відсутність такого шансу. Але я не вважаю, що таке може статися. Отже, ми прокинемося в системі... Господи, я ж навіть не перевірив, який зі світів уздовж Тетіс Вигнанці окупували першим! Це, мабуть, Тай-Цзін?
— Ні, сер, — заперечив Ґреґоріус, нахиляючись над паперовою копією зоряної карти з пошуковим маршрутом, складеним «Рафаїлом». Його товстий палець тицьнув у пляму за межами Пакса. — Це Хеврон. Єврейський світ[121].
— Хай буде так, — мовив отець-капітан.— Тоді гайда на свої лежаки, вирушаємо до точки переміщення. До зустрічі наступного року в Єрусалимі[122]!
— Наступного року, сер? — перепитав стрілець Реттіґ, пропливаючи над столом із розкладеними картами в напрямку свого лежака.
Де Сойя всміхнувся.
— Це приказка. Я чув її від когось із моїх єврейських приятелів. Не знаю, що вона означає.
— От не думав, що десь поблизу ще залишились євреї, — промовив капрал Кі, зависнувши над власним лежаком. — Гадав, що всі вони вже перебралися кудись у загумінкові краї.
Де Сойя похитав головою.
— Коли я відвідував університет, щоб опанувати певні науки, яких не навчали в семінарії, я зустрічав кількох навернених євреїв, — сказав він. — Не сумнівайтесь, скоро у вас буде нагода познайомитися з ними на Хевроні. Пристебніть паски, джентльмени.
Отець-капітан зрозумів, що щось пішло не так, одразу після пробудження. Коли він був іще молодим, а життя його — не таким впорядкованим, де Сойя з приятелями-семінаристами кілька разів напивався в дим, і одного разу він прокинувся в незнайомому ліжку, дякувати Богові, один, але ліжко це він бачив уперше, так само як і будинок та цю частину міста, і він не міг пригадати, чиє це ліжко та як він до нього потрапив. Це пробудження було схоже на те, давнє.
Розплющивши очі, де Сойя не побачив себе на лежаку в закритих автоматичних воскресальних яслах, не вдихнув знайомого повітря «Рафаїла», насиченого запахом рециркульованого поту, не відчув, що він падає в нікуди, як це завжди буває, коли прокидаєшся в невагомості; натомість він побачив, що лежить у зручному ліжку в гарній кімнаті, а сила тяжіння навколо близька до нормальної. На стіні були ікони — Діва Марія, Ісус Христос на хресті, зі зведеними до неба очима, та мучеництво апостола Павла. Крізь тюлеві фіранки лилося біле сонячне світло.
Де Сойя наче пригадував, що він уже бачив колись цю кімнату, так само як і лагідне обличчя кругловидого священика, котрий приніс йому бульйон і звернувся до нього із заспокійливими словами. Врешті-решт синапси де Сойї перезавантажилися та з'єдналися, і він усвідомив, що перед ним — отець Баджіо, капелан, котрий спеціалізується на воскресіннях і якого він бачив востаннє у Ватиканських садах — тоді де Сойя був певен, що більше ніколи в своєму житті його не побачить. Відсьорбуючи юшку, де Сойя кинув крізь шибку погляд на бліде блакитне небо і подумав: «Пацем». Він напружував мізки, аби пригадати події, внаслідок яких він опинився тут, але останнє, що йому запам'яталося, була розмова з Ґреґоріусом та його гвардійцями, тривалий підйом із гравітаційного колодязя Моря Безкрайого та Сімдесятої Змієносця-А, а потім удар переміщення.
— Як? — пробелькотів він, хапаючи цього доброго священика за рукав. — Чому?.. Як?
— Ну, ну, — промовив отець Баджіо, — тобі треба відпочити, сину мій. Ще встигнеш усе обговорити потім. На все свій час.
Заколисаний м'яким голосом, ясним сонячним світлом і повітрям, насиченим киснем, де Сойя заплющив очі й заснув. Сновидіння його були тривожні.
Опівдні отець Баджіо приніс де Сойї обід — знову бульйон у чашці. До цього часу стало зрозуміло, що сумирний, кругловидий отець Баджіо не збирається відповідати на жодне із запитань де Сойї: ані як він потрапив на Пацем, ані де його люди і що з ними, ані чому він не хоче відповідати.
— Незабаром прийде отець Фарелл, — повторював капелан, наче це все пояснювало.
Де Сойя зібрався із силами, викупався у ванні, вдягнувся і, чекаючи на отця Фарелла, намагався привести до ладу свої думки.
Отець Фарелл з'явився після полудня. Це був високий, худорлявий, аскетичного вигляду священик, із хоч і тихим, але чітким і сухим голосом — де Сойя не був здивований, коли дізнався, що говорить із командором ордену Легіонерів Христа. Сірі очі Фарелла були холодні.
121
Хеврон 
, Хеврон; 
Аль-Халіль) — найбільше місто в південній частині Західного берега ріки Йордан у Палестинській автономії, столиця провінції Хеврон. Одне з найдавніших міст світу, розташоване в історичній області Юдея, вшановується в іудаїзмі другим за святості містом після Єрусалима.
122
цим висловом завершується Песах — центральне іудейське семиденне свято в пам'ять про Вихід з Єгипту весняного місяця нісан. На підставі приписів Тори у свято Песах кожен повинен був зробити паломництво в Єрусалимський Храм і там на другий день свята принести в жертву ягня і сніп ячменю. У сьомий день Песаха євреї святкують остаточне визволення. У родинах із настанням вечора роблять поділ між святковим днем і буднями. Випивають останній символічний келих вина й опісля промовляють: «Наступного року — в Єрусалимі!».