ІНКВІЗИТОР: Він розуміє, наскільки серйозними є ці необгрунтовані та непідтверджені документально звинувачення щодо Єпископа Римської Католицької Церкви?
ДЕ СОЙЯ: Так.
ІНКВІЗИТОР: А що змусило його відмовитися від свого попереднього плану пошуків і повести кур'єрський корабель-архангел «Рафаїл» у систему Хеврона, яка контролюється Вигнанцями?
ДЕ СОЙЯ: Знову ж таки інтуїція.
ІНКВІЗИТОР: Він має конкретизувати.
ДЕ СОЙЯ: Я не знав, куди дівчинка телепортувалася після Ренесанс-Вектора. Логічно було б припустити, що вона і її супутники залишили корабель і вирушили рікою Тетіс на чомусь іншому... можливо, на килимі-літуні, а радше на човні або плоті. Певні докази, отримані під час розслідування пересування дівчинки до Моря Безкрайого та на планеті, вказували на зв'язок із Вигнанцями.
ІНКВІЗИТОР: Йому слід пояснити.
ДЕ СОЙЯ: По-перше, космічний корабель. Сконструйований за часів Гегемонії... приватний міжзоряний корабель, як би важко не було в це повірити. За всю історію Гегемонії таких зробили лише кілька. Із них найбільше схожим на той корабель, з яким ми маємо справу, є корабель, що ним нагородили такого собі Консула Гегемонії за кілька десятиріч до Падіння. Пізніше цього Консула увінчав у своїй епічній поемі «Пісні» колишній пілігрим на Гіперіон Мартін Силен. У «Піснях» цей Консул розповідає історію про те, як він зрадив Гегемонію, шпигуючи на користь Вигнанців.
ІНКВІЗИТОР: Він може продовжувати.
ДЕ СОЙЯ: Знайшлися й інші зв'язки. Я послав сержанта Ґреґоріуса на Гіперіон із певними судово-медичними доказами, за допомогою яких вдалося ідентифікувати чоловіка, котрий, як ми припускаємо, мандрує разом із дівчинкою. Це такий собі Рол Ендіміон, уродженець Гіперіона, у минулому гвардієць Місцевої гвардії Гіперіона. Певний збіг простежується між іменем Ендіміон і творами... батька дівчинки... потворою, що була кібридом. Це знову виводить нас на «Пісні».
ІНКВІЗИТОР: Він має продовжувати.
ДЕ СОЙЯ: Ще один збіг. Літальний апарат, який вдалося захопити після втечі Рола Ендіміона, і те, що він, можливо, був застрелений на Морі Безкрайому...
ІНКВІЗИТОР: Чому він каже: «можливо, був застрелений»? Покази всіх очевидців свідчать, що підозрюваний був застрелений і впав у море.
ДЕ СОЙЯ: Лейтенант Беліус впав в океан раніше, але його кров і тканини були знайдені на килимі-літуні. У той же час на килимі-літуні знайдено лише незначну кількість крові Рола Ендіміона. Я вважаю, що Ендіміон або намагався врятувати лейтенанта Беліуса, або тому вдалося якимось чином заскочити Рола зненацька. Хай там як, але між ними виникла бійка, у результаті якої нашого підозрюваного, Рола Ендіміона, було поранено, і він упав з килима, перш ніж гвардійці почали стріляти. Я вважаю, що від їхніх пострілів із флешетної зброї загинув саме лейтенант Беліус.
ІНКВІЗИТОР: А чи має він якісь докази, окрім зразків крові та тканин, що Рол Ендіміон, втікаючи, затримався на достатній час, аби вбити лейтенанта Беліуса?
ДЕ СОЙЯ: Ні.
ІНКВІЗИТОР: Він може продовжувати.
ДЕ СОЙЯ: Ще однією підставою підозрювати зв'язок із Вигнанцями є сам килим-літун. Криміналістичні дослідження показали, що він дуже старий, можливо, достатньо старий, аби виявитись тим уславленим килимом, яким користувалися шкіпер Мерій Аспік і Сірі на планеті Мауї-Заповітна. Знову зв'язок із паломництвом на Гіперіон та історіями, про які йдеться в «Піснях» Мартіна Силена.
ІНКВІЗИТОР: Він може продовжувати.
ДЕ СОЙЯ: Це все. Я сподівався, що ми зможемо потрапити на Хеврон, не зустрівшись із Роєм Вигнанців. Вони часто полишають планети, які їм вдалось завоювати. Вочевидь цього разу інтуїція мене зрадила. Це коштувало життя стрільцю Реттіґові, про що я глибоко й щиро журюся.
ІНКВІЗИТОР: Тобто чи правильно буде виснувати, що головним результатом його розслідування, на які витрачені величезні кошти й зусилля і що призвело до конфронтації з єпископом Меландріано, було встановлення кількох збігів із поемою під назвою «Пісні», яка, у свою чергу, має віддалений стосунок до Вигнанців?
ДЕ СОЙЯ: Можна сказати, що так.
ІНКВІЗИТОР: Отцю-капітану відомо, що поема під назвою «Пісні» ось уже понад півтора століття є у списку заборонених книжок?
ДЕ СОЙЯ: Так.
ІНКВІЗИТОР: Він визнає, що читав цю книжку?
ДЕ СОЙЯ: Так.
ІНКВІЗИТОР: Чи пам'ятає він, яке покарання існує в Товаристві Ісуса для того, хто умисно зневажає Список заборонених книжок?
ДЕ СОЙЯ: Так. Це вигнання з Товариства.
ІНКВІЗИТОР: А чи він пригадує, яка найсуворіша кара передбачена Каноном Справедливості й Миру для тих, хто належить до Церкви, але свавільно порушує обмеження, що накладаються Списком заборонених книжок?
ДЕ СОЙЯ: Відлучення.
ІНКВІЗИТОР: Отець-капітан може йти. Йому належить залишатися у Ватикані, у будинку священика Ордена легіонерів Христа, доки його не викличуть для подальшого свідчення перед цим журі або іншим, яке буде призначене. Ми чинимо все це задля слави Святої, Католицької й Апостольської Римської Церкви, клянемося їй у вірності й закликаємо брата нашого во Христі бути їй вірним. Ми говоримо від імені Ісуса Христа.
ДЕ СОЙЯ: Дякую, Високопреосвященні панове Кардинали, Інквізитори. Чекатиму ваших подальших ухвал.
40
У товаристві чітчатуків на скутій кригою планеті Сьома Дракона ми пробули три тижні. За цей час відпочили, вилизалися з ран, намандрувалися разом із ними заледенілими тунелями, що утворилися з замерзлої атмосфери їхньої планети, вивчили кілька слів і фраз їхньою головоломною мовою, зустрілися з отцем Главком[127] у потонулому в льодах місті, переслідували арктичних примар і рятувалися від їхнього переслідування, а насамкінець здійснили цей останній, жахливий перехід рікою.
Але я забігаю наперед. Це так просто зробити, аби прискорити оповідь, а надто коли ймовірність вдихнути ціанід зростає з кожним наступним ковтком повітря. Ну, та чорт із ним! Ця розповідь раптово обірветься тільки разом із моїм життям, і не має значення, на якому місці це трапиться. Я розповідатиму так, наче мені судилося розповісти все до кінця.
Наша перша зустріч із чітчатуками ледь не закінчились трагічно для обох сторін. Ми загасили наші ручні ліхтарі й сиділи навпочіпки, а чорнота крижаного коридору тиснула на нас. Я тримав плазмову гвинтівку напоготові, коли з-за найближчого закруту тунелю випливло ледь помітне світло, а за ним неквапливо з'явилися одна за одною великі постаті, не схожі на людські. Я клацнув своїм ліхтарем, і його затуманений холодом промінь висвітлив страхітну картину: перед нами маячіли три або чотири коренасті істоти, вкриті білими хутрами, з чорними пазурами завдовжки з мою руку, зі ще довшими білими зубами і з очима, що палали червоним. Я приклав гвинтівку до плеча й перемкнув її на швидкий вогонь.
— Не стріляй! — вигукнула Енея, хапаючи мене за руку. — Це люди!
Її крик зупинив не лише мою руку, а й руку одного із чітчатуків. З-під складок білих шкур з'явилися довгі кістяні списи, у світлі ламп зблиснули загострені вістря та бліді руки, що приготувалися їх метати. Але голос Енеї, здавалося, змусив обидві сторони за мить до кровопролиття завмерти на місці, утворивши живі картини.
Відтак я розгледів обличчя, що визирали з-під дашків, утворених зубами примар, обличчя широкі, з приплюснутими носами, зморшкуваті, білі, наче в альбіносів, але цілком людські. І темні очі, що дивилися на нас. Я опустив ліхтар, аби його світло не сліпило їх.
Гравітація в 1,7 g зробила чітчатуків ширококостими і жилавими, а завдяки своєму одягу зі шкур вони здавалися ще більшими й міцнішими. Незабаром ми дізналися, що вони носять на собі передню частину шкури примари разом із головою, накидаючи її таким чином, аби лапи з чорними кігтями прикривали їм руки, а паща із гострими, наче кинджали, зубами опускалась на обличчя на подобу заборола. Ми також довідались, що кришталики в чорних очах примар працюють як примітивні окуляри навіть тоді, коли вже не працює складний нервово-оптичний механізм, який давав цим монстрам змогу бачити в майже абсолютній темряві. Усе, що мали на собі чітчатуки, усе, що вони тримали в руках, вони добули, полюючи на примар: кістяні списи, сиром'ятні ремені, зроблені з жил чудовиськ, бурдюки для води із перев'язаних нутрощів, спальники, одяг, матраци і навіть два артефакти, що їх вони мали при собі — жарівня у формі митри, в якій вони тримали присок, що освітлював шлях, і чаша з розтрубом для плавлення льоду — були вироблені із кісток примар. Тоді ми ще не знали, що постаті чітчатуків через те видаються такими кремезними і що бурдюки вони носять під шкурами, аби не дати воді замерзнути.
127
Главк (