— Ага! — сказав монсеньйор Одді, зупинившись на хвилинку й даючи де Сойї змогу роздивитися фреску. — Вам подобається, еге ж? Бачите Платона серед філософів?
— Так, — відповів де Сойя.
— А ви знаєте, на кого він схожий? Із кого художник його намалював?
— Ні.
— З Леонардо да Вінчі, — повідомив монсеньйор із ледь помітною усмішкою. — А Геракліт? Бачите його, он там? А хто послужив Рафаелю моделлю для нього, знаєте?
Де Сойя міг тільки заперечливо хитати головою. Він згадував крихітну саманну капличку Прихильників Марії на своїй рідній планеті, під двері якої завжди задував вітер, намітаючи кучугури піску під нехитрою статуєю Діви.
— Геракліт — це Мікеланджело, — сказав монсеньйор Одді. — А Евклід... ось він, бачите? Це Браманте. Зайдемо, глянете зблизька.
Де Сойя ледь насмілився ступати розкішним килимом. Фрески, статуї, золочені багети, високі вікна, здавалося, неслись у танці навколо нього.
— Ви бачите ці літери на комірі Браманте, ось тут? Підійдіть ближче. Можете прочитати, сину мій?
— R-U-S-M, — прочитав де Сойя.
— Еге ж, — хихикнув монсеньйор Лукас Одді. — Raphael Urbinus Sua Manu. Ану, сину мій... переклади для старого. Тобі цього тижня вже довелось пригадати свою шкільну латину... так я чув.
— Рафаель з Урбіно, — переклав де Сойя більше собі під ніс, ніж звертаючись до свого співрозмовника, — своєю власною рукою.
— Саме так. Ну, ходімо. Нам треба буде спуститися особистим ліфтом Папи. Ми не можемо змушувати Державного секретаря чекати.
Апартаменти Борджіа займали більшу частину першого поверху[135] цього крила палацу. Вони пройшли мініатюрною каплицею Миколи V[136], і де Сойя подумав, що, мабуть, людські руки не створили нічого прекраснішого за це невеличке приміщення. Фрески на стінах були виконані художником фра Анджеліко між 1447 та 1449 рр. н.е. і являли собою квінтесенцію простоти, втілення чистоти.
Після каплиці апартаменти Борджіа здавалися позбавленими світла, виглядали загрозливо, а втім, і подальша історія Церкви так спохмурнішала, коли в ній запанували Папи з роду Борджіа. Але починаючи з Кімнати IV, кабінету Папи Александра[137], котрий усе дозвілля присвячував наукам і мирським мистецтвам, де Сойя почав віддавати належне красі насичених кольорів, вишуканим золотим інкрустаціям у формі листя[138], розкішній ліпнині. У Кімнаті V статуї та фрески зображували життя святих, але тут відчувалася неприродність, якась стилізація, що нагадало де Сойї давньоєгипетські ієрогліфи, які колись існували на Старій Землі. У Кімнаті VI, що слугувала Папі їдальнею, фрески зображували, як пояснив монсеньйор Одді, таїнства віри. Від вибуху барв і розмаїття фігур у де Сойї буквально перехопило подих.
Монсеньйор Одді зупинився перед гігантською фрескою Воскресіння та вказав двома пальцями на фігуру на другому плані, від якої, попри минулі віки та потемнілі фарби, віяло благочестям.
— Папа Александр Шостий, — неголосно проказав він. — Другий із Пап Борджіа, — а на дві постаті, що стояли неподалік на багатофігурній фресці, він тицьнув пальцем чи не зневажливо. Ці дві фігури, висновуючи із кольорів і того світла, що вихоплювало їх із натовпу, схоже, також мали зображати святих. — Цезар Борджіа, — пояснив Одді, — позашлюбний син Александра. Поруч із ним — його брат... Цезар його вбив. А дочка Папи, Лукреція, зображена в Кімнаті V... можливо, ви її не помітили... Свята діва Катерина Александрійська.
Де Сойї зоставалося лише роззиратись навкруги. Він звів очі до стелі й побачив зображення, що повторювалося в усіх кімнатах, — білого бика з короною над рогами, герб роду Борджіа.
— Усе це намалював Пінтуріккіо, — кинув монсеньйор Одді наостанок, знову запрошуючи де Сойю йти за ним. — Його справжнє ім'я було Бернардіно ді Бетто, і він був божевільним. Можливо, служив темряві, — проходячи крізь двері, монсеньйор повернувся ще раз подивитись на кімнату, а гвардійці біля дверей знову виструнчились. — Проте в його геніальності сумнівів нема, — сказав він тихо. — Ходімо. Вам уже час.
Кардинал Лурдусамі чекав на них за довгим і приземкуватим письмовим столом, у Кімнаті VI, Залі Понтифіків, ще знаній як «Папська зала»[139]. Він не підвівся, коли йому доповіли про прихід де Сойї і той після дозволу зайшов у кімнату, а лише повернувся на своєму кріслі. Де Сойя став на одне коліно і поцілував каблучку кардинала. Лурдусамі поклав руку отцю-капітану на голову, а тоді змахнув рукою, відкидаючи подальші формальності.
— Візьми стілець і сідай, сину мій. Сідай зручніше. Запевняю тебе, що те невеличке крісло значно зручніше за оцей трон із прямою спинкою, на якому мушу сидіти я.
Де Сойя майже встиг забути, наскільки гучний голос у кардинала. Його бас гримів так, наче він ішов не стільки з грудей гіганта, скільки із самої землі. Та й вигляд кардинал мав відповідний: височезна й широчезна купа червоного шовку, білосніжного полотна та малинового оксамиту; людина-гора, увінчана здоровецькою головою, складеною із багатошарових підборідь, крихітного рота, гострих очиць і практично голомозого черепа, ледь прикритого малиновою шапочкою-камілавкою.
— Федеріко, — пророкотів кардинал, — я радий, що ти пройшов крізь стільки смертей і крізь такі випробування, не постраждавши. Ти маєш чудовий вигляд, сину мій. Трохи втомлений, але бадьорий.
— Дякую, Ваша Превелебносте, — сказав де Сойя.
Монсеньйор Одді взяв крісло і сів ліворуч від отця-капітана, трохи далі від стола кардинала.
— Наскільки я розумію, тебе вчора викликали на трибунал Священної Канцелярії? — басив далі кардинал Лурдусамі, дивлячись де Сойї просто в очі.
— Так, Ваша Превелебносте.
— Сподіваюся, пальців у лещата не затискали? Обійшлося без «залізної діви» або розпеченого заліза? Чи, може, вони тебе на дибі підвішували?
— Ні, Ваша Превелебносте, — спромігся на усмішку де Сойя.
— Добре, добре, — промовив кардинал. На його каблучці відбивалися промені світильника, що висів у десяти метрах над головою. Він схилився ближче й усміхнувся. — Коли Його Святість наказав Священній Канцелярії повернути її колишню назву — Інквізиція, — деякі скептики гадали, що Церква повертається до старих часів, часів несамовитості й терору. Але тепер вони переконалися, що це не так, Федеріко. Уся влада Священної Канцелярії полягає в тому, що вона дає поради Орденам Церкви, а єдине покарання, яке вона може запропонувати, — це відлучення.
Де Сойя облизав пересохлі губи.
— Але це жахливе покарання, Ваша Превелебносте.
— Так, — погодився кардинал Лурдусамі, і в голосі його не лишилося й натяку на жартівливість. — Жахливе. Але тебе це не повинно обходити, сину мій. Непорозуміння вже позаду. Твоє ім'я і твою репутацію повністю реабілітовано. Звіт, який трибунал надішле Його Святості, знімає з тебе всі звинувачення, за винятком... скажімо... нечуйного ставлення до емоцій певного провінційного єпископа, який має в Курії доволі друзів, аби його почули.
Де Сойя ще не наважувався видихнути.
— Єпископ Меландріано — злодій, Ваша Превелебносте!
Гострий погляд Лурдусамі метнувся до монсеньйора Одді, потім знову зупинився на отцю-капітану.
— Знаю, знаю, Федеріко. Нам це відомо. Ми дізналися про це якийсь час тому. Не сумнівайся, доброму єпископові з далекого плавучого міста на планеті, вкритій водою, доведеться свого часу постати перед поважними кардиналами зі Священної Канцелярії. І можеш не сумніватися, що в його випадку рекомендації не будуть поблажливими, — кардинал відкинувся назад у своєму кріслі з високою спинкою. — Але в нас є інші, важливіші питання для обговорення. Ти готовий продовжити виконання своєї місії?
— Так, Ваша Превелебносте, — де Сойю самого здивувала терміновість і щирість власної відповіді. Ще секунду тому він тішився з того, що ця частина його життя й служби позаду.
135
апартаменти Борджіа
136
каплиця Миколи V (
137
папа Александр VI (каталонською Roderic Llançol і de Boija, 01.01.1431 — 18.11.1503) — другий папа римський з роду Борджіа з 11.11.1492 р.
138
йдеться про фреску «Сусана та старці» Пінтуріккьо (див. примітку до розділу 9). На всіх деталях фрески присутній мотив золотого листя.
139
анфілада кімнат в апартаментах Борджіа веде до великого і розкішного Залу Понтифіків