Капрал Немез здивовано звела чорні брови.
— А що це за планета — Божегай?
— Хіба ти не знаєш? — не повірив Ґреґоріус. — Я гадав, у Паксі кожен чув про Божегай.
Немез похитала головою.
— Я зростала на Есперансі. Люди там зайняті переважно фермерством та рибальством і не дуже цікавляться іншими місцями. Ні іншими світами Пакса... ні тими, що були колись у Мережі. Ми зазвичай думаємо про те, як звести кінці з кінцями.
— Божегай — це старий світ тамплієрів[156], — сказав отець-капітан де Сойя, ставлячи свою чашку в заглиблення на столі. — Він дуже вигорів під час навали Вигнанців, що передувала падінню. Але свого часу цей світ був прекрасний.
— Еге ж, — підхопив сержант Ґреґоріус. — Братство тамплієрів М'юїра[157] — це наче природопоклонники якісь. Вони зробили з Божегаю лісовий світ, і дерева там були вищі й прекрасніші за секвої та мамонтові дерева на Старій Землі. Усі тамплієри, а це двадцять із гаком мільйонів народу, жили на цій планеті у містах, вибудуваних на платформах на гілках дерев. Проте з початком війни вони стали не на той бік...
Капрал Немез подивилася на нього поверх чашки з кавою.
— Тобто вони стали на бік Вигнанців? — з її голосу було зрозуміло, що вона не може в це повірити.
— Саме так вони й вчинили, крихітко, — сказав Ґреґоріус. — Може, через те, що в них уже тоді були космічні кораблі-дерева...
Немез розреготалась, уривчасто та хрипко.
— Він не жартує, — озвався капрал Кі. — Тамплієри залучили ергів — енергов'язальників з Альдебарана, аби ті помістили дерева в захисне поле класу 9 та обладнали їх реактивними рушіями. Для міжгалактичних перельотів вони навіть встановлювали на дерева рушії Гокінґа.
— Летючі дерева, — проказала капрал Немез і знову зайшлася схожим на гавкіт сміхом.
— Частина тамплієрів врятувалась на таких деревах, коли Вигнанці відповіли на їхню лояльність нападом своїх Роїв, — продовжив Ґреґоріус, — але більшість із них згоріла... як і майже вся планета. Кажуть, що на сто літ увесь світ перетворився на попіл. Хмари диму створили ефект ядерної зими.
— Ядерної зими? — перепитала Немез.
Де Сойя уважно спостерігав за молодою жінкою, дивуючись, чому такій простачці доручено за певних обставин задіяти папський монідиск. Може, тупуватість — необхідна риса для людини, здатної за потреби скоїти вбивство?
— Капрале, — промовив він, звертаючись до жінки, — ви кажете, що виховувались на Есперансі... Ви там вступили в Місцеву гвардію?
Вона похитала головою.
— Я відразу вступила в армію Пакса, отче-капітане. Картопля не вродила... ми голодували... а вербувальники пропонували космічні подорожі. Ну, і...
— А де ти служила? — запитав Ґреґоріус.
— Спершу тільки тренувалась. На Фригольмі, — відказала Немез.
Ґреґоріус подався вперед, спираючись на лікті, хоча при одній шостій стандартної гравітації сидіти зручніше.
— А в якій бригаді? — поцікавився він.
— У двадцять третій, — відповіла жінка. — Шостий полк.
— А, Клекітливі Орли! — втрутився капрал Кі. — У мене була подружка, яка туди перевелася. Вами командував генерал Колеман?
Немез знову похитала головою.
— Коли я там була, нами командував генерал Дірінґ. Я там навчалася тільки десять місяців, за місцевим календарем... ага, це вісім із половиною стандартних, здається. Я навчалась на бойовика широкого профілю. А потім почали набирати охочих записатись у Перший Легіон...
Вона замовкла на півслові, наче дійшла до засекреченої інформації.
Ґреґоріус почухав підборіддя.
— Дивно, я ніколи не чув про цей підрозділ. А серед військових таємниці недовго тримаються. І скільки, ти кажеш, тренувалась у цьому... легіоні?
Немез подивилися сержантові просто в очі.
— Два стандартні роки, сержанте. Цей проект був засекречений... аж дотепер. Здебільшого ми тренувались на Лі-Три й територіях Кільця Ламберта.
— Ламберт... — замислено промовив сержант. — Тобто ти знайома з низькою гравітацією та невагомістю.
— Аж занадто, — підтвердила капрал Радамант Немез, криво посміхнувшись. — Нас на п'ять місяців закинули у Кільце Ламберта.
Отець-капітан де Сойя відчув, що бесіда починає скидатись на допит. Він не хотів образити новачка, напосідаючи з питаннями, хоч і в нього, яку Ґреґоріуса та Кі, також були певні підозри. До того ж він відчував, що тут щось не так.
— Отже, завдання у Легіонів те саме, що й у морської піхоти? — запитав він. — Битися з ворогом, корабель на корабель?
Немез похитала головою.
— Не зовсім, капітане. Це не просто сутичка з ворожими кораблями в невагомості. Легіони створюються, аби нести війну до ворога.
— Що ви маєте на увазі, капрале? — ввічливо поцікавився де Сойя. — Я у Флоті вже багато років і можу засвідчити, що дев'яносто відсотків усіх битв відбувалось на території Вигнанців.
— Це так, — погодилися Немез, — але ви завдавали удару та втікали... Скороминущі операції. А Легіони будуть нападати, аби захопити.
— Але ж території Вигнанців — це переважно вакуум! — здивувався Кі. — Астероїди, орбітальні ліси, безпосередньо космічний простір...
— Саме так, — підтвердила Немез, не припиняючи всміхатись. — Легіони битимуться з ворогом на його власній території... а за потреби — і у вакуумі також.
Ґреґоріус піймав погляд де Сойї, в якому читалося: «Більше жодних питань!» — але все-таки похитав головою та сказав:
— Не бачу, що ці хвалені Легіони можуть робити такого, чого б не могла зробити швейцарська гвардія... і робить ось уже шістнадцять віків.
Де Сойя виплив зі свого крісла і звівся на ноги.
— Прискорення почнеться за дві хвилини. Час займати свої місця. Поговоримо про Божегай і наше завдання, поки будемо йти до точки переміщення.
Аби скинути надсвітлову швидкість у системі Сьомої Дракона, «Рафаїлу» знадобилося майже одинадцять годин гальмування, а тепер комп'ютер розрахував, що точка переміщення до Божегаю лежить у тридцяти п'яти мільйонах кілометрів звідси. За умови невеликого прискорення зі стандартною гравітацією корабель міг дістатися в цю точку за двадцять п'ять годин, але де Сойя запрограмував комп'ютер на шестигодинне прискорення на рівні 2 g. Треба було накопичити достатньо енергії, аби в останню годину перед стрибком увімкнути захисні поля, бо тоді гравітація всередині корабля зросте до 100 g.
Коли поля нарешті запрацювали, команда зібралась для останнього обговорення плану дій на Божегаї: три дні на воскресіння; негайна посадка на спусковому апараті — старший у наземній операції сержант Ґреґоріус; розвідка ділянки ріки Тетіс між порталами, а це п'ятдесят вісім кілометрів. Потім — останні приготування до затримання Енеї та її супутників.
— Я не розумію, чого Його Святість раптом вирішив керувати нашими пошуками? — поцікавився капрал Кі, коли вони пішли до своїх ясел.
— Одкровення, — пояснив отець-капітан де Сойя. — Добре, всі по місцях! Я перевірю показники приладів.
Зазвичай кілька останніх хвилин перед переміщенням вони проводили в яслах, і тільки капітан ще завершував свою вахту.
Тепер, коли де Сойя на кілька хвилин залишився на самоті біля командного пульта, він швидко викликав на екран дані про їхній перерваний візит до Хеврона і про втечу звідти. Він уже продивлявся їх перед відльотом із системи Пацема, але тепер пробігся по відео і повідомленнях ще раз. Тут було все, і все здавалося нормальним: кадри, зроблені з орбіти над Хевроном, коли він і три його гвардійці перебували ще в яслах, — палаючі міста, воронки від вибухів, вщент розбиті селища, над якими здіймались у вигоріле небо стовпи диму, Новий Єрусалим у радіоактивних руїнах... Ось і поява на радарі трьох крейсерів Рою. «Рафаїл» зупинив цикл воскресіння і втік із системи з максимальним прискоренням, яке міг забезпечити його форсований термоядерний рушій, а саме 280 g. На екіпаж, який перебував на той час у стані мертвих тіл, можна було не зважати. Захисні екрани Вигнанців більше 80 g не витримували, через те ворогам довелось вибирати — або загинути (а воскресіння для язичників не існує), або відмовитись від переслідування «Рафаїла». Вони вибрали друге.
156
Бідні Браті-Воїни Христа та Соломонового Храму
157
Джон М'юїр