У часи Мережі Центр Тау Кита потопав у розкошах та розпусті. Тут не приживалися релігії, за винятком хіба що найбільш сибаритських або жорстоких, таких як Церква Останньої Спокути або Церква Ктиря, які мали певну популярність серед знудьгованих снобів. Натомість упродовж сторіч експансії Гегемонії єдиним справжнім об'єктом шанування на ТК2 була влада: прагнення влади, наближення до влади, збереження влади. Влада була справжнім ідолом мільярдів, а коли цей ідол впав і потягнув за собою мільярди своїх ідолопоклонників, ті, кому вдалося вціліти, тяжко працюючи серед руїн міст, мотижачи землю в затінку розвалищ хмарочосів, орючи саморобними плугами шматки ґрунту серед закинутих автострад та останків Ґранд-Анфілади, вудячи коропів у ріці Тетіс, яка колись несла на своїх хвилях сотні фешенебельних яхт і прогулянкових барок, прокляли саму пам'ять про владу.
Центр Тау Кита дозрів до Християнства Воскресіння, до Нового Католицизму, і коли через шістдесят років після Падіння сюди прибули місіонери Церкви та поліцейські сили Пакса, навернення кількох мільярдів уцілілих місцевих мешканців було щирим і всеохопним. Високі шпилі адміністративних і комерційних будівель часів Усемережжя, які попри всі руйнування все ще ясніли на тлі неба, зрівняли з землею, а натомість із тієї руїни — каменю, скла, сталопласту — мешканці ТК2 спорудили грандіозні собори, куди щодня хмарою сунули вдячні новонавернені.
Архієпископ Центру Тау Кита став однією з найвпливовіших осіб у новій людській спільноті, знаній тепер як Пакс, і в його руках опинилася, як це не парадоксально, величезна влада, яку тут іще не так давно ненавиділи лютою ненавистю. Незабаром за впливовістю він міг уже конкурувати з Його Святістю Папою на Пацемі. Межі впливу, за які не можна було переступати, аби не накликати гніву Папи, були встановлені в 2978 році нашої ери, або на 126-ий рік після Падіння, коли Його Превелебність Клаус кардинал Кроненберґ був відлучений від Церкви, і з того часу цих меж ніхто не ризикував переходити.
Про все це отець-капітан де Сойя дізнався, здійснивши свій перший стрибок із Ренесансу. Він розраховував на два роки, тобто приблизно шістсот днів, і на двісті добровільних смертей, аби за потреби охопити всі світи, які колись з'єднувала ріка Тетіс.
Вони перебували на ТК2 вже вісім діб. «Рафаїл» зайшов до системи, надіславши розпізнавальний код зі свого автоматичного маяка; кораблі Пакса відповіли й зустріли його за чотирнадцять годин. Ще вісім годин знадобилося на гальмування та переведення «Рафаїла» на орбіту ТК2 і ще чотири — на доправлення тіл до офіційних воскресальних ясел у столиці, місті Сент-Пол. Ось так набігла вже ціла доба затримки.
Після трьох днів, необхідних для воскресіння, і ще одного дня вимушеного відпочинку де Сойя зустрівся з архієпископом ТК2, Її Превелебністю Ахіллою Сілвацкі, і змушений був згаяти ще один день, аби дотриматись формальностей. Де Сойя мав папський монідиск, який наділяв його практично нечуваними повноваженнями, й ескорт архієпископа, наче зграя хортів, що взяла слід, взявся винюхувати причини та можливі наслідки цих повноважень. За кілька годин де Сойя почав розуміти багатошаровість інтриги та переплетіння інтересів у цій боротьбі за провінційну владу: архієпископ Сілвацкі не могла сподіватися стати кардиналом, оскільки після відлучення Кроненберґа жоден духовний очільник ТК2 не міг піднятися вище архієпископа, не переїхавши на Пацем та не приєднавшись до Ватикану; водночас влада, яку архієпископ мала в цьому секторі Пакса, переважувала владу багатьох кардиналів і тимчасові повноваження, якими Пакс наділяв адміралів флоту. Архієпископ хотіла зрозуміти, яку частину своєї влади Папа делегував де Сойї і як їй діяти, аби це не зашкодило її авторитету.
Отцю-капітану де Сойї було начхати на параною архієпископа Сілвацкі та на політику Церкви на ТК2. Він хотів лише перекрити портали на планеті як можливий шлях втечі. На п'ятий день після свого переміщення до простору Тау Кита він нарешті подолав ті п'ятсот метрів, що відділяли кафедральний собор Св. Павла та палац архієпископа від ріки. Це була вузенька річка, перетворена на канал там, де вона протікала містом. Але колись вона була частиною Тетіс.
Гігантські портали залишилися неушкодженими, бо інженери застерігали, що будь-яка спроба їх знищити може призвести до термоядерного вибуху. Їх давно завісили церковними корогвами, але вони продовжували стояти там, де і стояли, на відстані лише двох кілометрів один від одного, біля колишнього Будинку уряду й Оленячого парку. Тож отець-капітан де Сойя, три його охоронці та півсотні насторожених, відданих архієпископу Сілвацкі військових Пакса, що їх супроводжували, мали змогу стати біля першого порталу й подивитися вздовж вкритих травою берегів на тридцятиметровий гобелен із зображенням мучеництва Св. Павла, що звисав із другого порталу, відразу за вигином ріки, — портал добре вимальовувався навіть крізь розквітлі сливи у саду єпископського палацу.
Оскільки ця ділянка колишньої Тетіс проходила тепер у приватних садах Її Превелебності, вздовж усього каналу та на мостах стояла озброєна охорона. Хоч ніхто й не звертав особливої уваги на стародавні артефакти, якими наразі були колишні портали, офіцери з охорони запевнили де Сойю, що крізь ці портали не проходили кораблі чи люди. Сторонніх не було помічено й на берегах каналу.
Де Сойя наполіг, аби на порталах розмістили постійну варту. Він зажадав, щоб тут також встановили камери для цілодобового спостереження. Йому потрібні були давачі, тривожна сигналізація та розтяжки. Місцеві військові Пакса після консультацій з архієпископом неохоче погодились на цей прояв неповаги до їхнього суверенітету. Де Сойю просто бісили всі ці ідіотські політичні ігри.
На шостий день перебування на планеті капрал Кі несподівано звалився в гарячці. Його поклали у лікарню. Де Сойя підозрював, що це наслідок воскресіння: кожен із них, не зізнаючись іншим, страждав нападами трясавиці, перепадами настрою й іншими неприємними симптомами. На сьомий день Кі встав із ліжка й благав де Сойю забрати його з лікарні та з цієї планети, але тепер архієпископ наполегливо попросила де Сойю відправити вечірню месу на честь Його Святості Папи Юлія. Відмовити було неможливо, і того вечора, серед скіпетрів, білосніжних митр, мантій із рожевими ґудзиками, під гігантським зображенням Потрійної Тіари та перехрещених ключів[110], точно таким, яке мав де Сойя на папському монідискові, що постійно був у нього на шиї, серед клубовиська ароматного диму та передзвону, під урочистий багатоголосий спів дитячого хору, скромний військовий священик із Мадре де Діос та елегантна архієпископ пліч-о-пліч прославляли таїнство розп'яття й воскресіння Ісуса Христа. Того вечора сержант Ґреґоріус прийняв причастя з рук де Сойї, як він робив упродовж кожного дня їхньої пошукової експедиції, і це ж зробили ще півсотні обраних причаститися гостією, а три тисячі присутніх на месі вірян молилися та спозирали за цим дійством крізь кольорову млу собору.
На восьмий день вони залишили цю планету, й отець-капітан де Сойя вперше чекав на неминучу смерть як на звільнення.
Їх воскресили в яслах на Небесній Брамі, другорядній планетці, у дні Всемережжя терраформованій і засадженій тінистими деревами. Тепер планета повернулась до свого колишнього стану: її вкрила кипляча багнюка й отруйні болота, атмосфера знову стала непридатною для дихання, а в небі жахтіла Веґа Головна, вбиваючи все радіацією. Комп'ютер «Рафаїла» сам обирав послідовність переміщень до світів уздовж колишньої ріки Тетіс, оскільки жодної підказки щодо того, куди міг вести портал на Ренесанс-В., не знайшлося. Але де Сойя помітив, що з кожним стрибком вони наближаються до тієї системи, де колись була Стара Земля: менше дванадцяти світлових років від ТК2, а от тепер, від Небесної Брами, взагалі лише вісім із хвостиком світлових років. Де Сойя відчув, що йому хотілося б побувати в системі Старої Землі, навіть попри те, що Старої Землі там вже не було, і навіть попри те, що Марс, а також інші населені недалеко планети, супутники й астероїди давно вже перетворилися на провінційні глухі закутки, які цікавили Пакс не більше, ніж свого часу Мадре де Діос.
110
герб Ватикану складається з двох ключів — золотого та срібного, один ключ від Раю, інший від Землі. Перехрещені ключі відображають у символічній формі ключі Симона Петра. Потрійна корона — тіара