Выбрать главу

— Реттіґу? — окликнув він.

— Так, сер, — почувся голос Реттіґа.

— Ви чуєте сержанта? Бачите картинку?

— Ні, сер. Гадаю, корпус блокує променевий зв'язок. Ще п'ять хвилин, і я... Зачекайте, сер! Я щось бачу.

Де Сойя теж побачив. Зображення на екрані було темне, розпливчасте, але можна було розгледіти броньований шолом сержанта Ґреґоріуса, його плечі та руки, що з'явилися в отворі люка. Головний прожектор сержанта освітив мул та водорості, на якусь мить засліпивши камеру на скафандрі Реттіґа.

— Отче-капітане де Сойя, — пророкотав Ґреґоріус звичним басом, лише трохи захекано, — це не воно, сер. Гадаю, це одна із тих старих яхт, на яких багатії за часів Мережі швендяли невідомо куди, сер. Ця штука могла бути і підводним човном. Навіть літати трохи могла, здається.

Де Сойя видихнув.

— Що з нею трапилось, сержанте?

Постать у скафандрі тицьнула Реттіґові великим пальцем угору, й обидва чоловіки почали підйом.

— На мою думку, вони самі вкоротили собі віку, сер, — відповів Ґреґоріус. — На борту з десяток кістяків... можливо, дюжина. Дві дитини. Як я вже сказав, сер, вони могли плавати навіть в океані, занурюватись... навряд чи вони помилково віддраїли всі люки.

На очах де Сойї дві постаті у скафандрах випірнули з ріки і зависли на висоті п'ять метрів над нею. З їхніх скафандрів струмками стікала вода.

— Гадаю, вони застрягли тут після Падіння, сер, — продовжував Ґреґоріус, — і вирішили у такий спосіб покласти край усьому. Це тільки моя здогадка, отче-капітане, але я відчуваю...

— А я відчуваю, що ви маєте рацію, сержанте, — перебив де Сойя. — Повертайтесь, — він відчинив люк, і Ґреґоріус із Реттіґом полетіли до катера.

Поки вони ще не прилетіли, а де Сойя іще був на самоті, він підняв руку догори та благословив ріку, затоплене судно і тих, кому вона стала гробницею. Церква не відпускає гріха самогубства, але Церква знає, що і життя, і смерть — речі непевні. А якщо цього не знає Церква, то це принаймні знає він, де Сойя.

* * *

Біля кожного порталу вони залишили детектори руху. Дівчинки та її супутників прилади не затримають, але повідомлять вартовим, яких де Сойя збирався сюди направити, що хтось пройшов крізь портали. Після цього вони покинули планету NGC 2629-4BIV, приткнувшись до «Рафаїла» і ставши ще однією грудкою на його потворній брилі, поки десь під ними мерехтів лімб вкритої кучериками хмар планети. Корабель прискорився, аби подолати тяжіння цієї планети і підготуватися до стрибка у Світ Барнарда.

Так близько до системи Старої Землі маршрут де Сойї ще не пролягав — якихось шість світлових років, — і оскільки він мав відвідати одну з найстаріших колоній, колонію ще з епохи до Гіджри, отцю-капітанові було приємно уявляти, що він наче сподобиться зазирнути в історію Старої Землі. Воскресіння відбулося на базі Пакса, від якої до Світу Барнарда було шість а.о., і де Сойя відразу відчув, наскільки тут насправді усе різниться від Старої Землі. Зірка Барнарда — це червоний карлик, уп'ятеро менший за ту зірку класу G, навколо якої оберталася Стара Земля, а яскравість її менша у 2500 разів. Тільки завдяки тому, що Світ Барнарда лежить дуже близько до своєї зірки, на відстані лише 0,126 а.о., а ще завдяки сторіччям наполегливого терраформування ця планета посіла високе місце за шкалою Сольмева. Коли де Сойю та його супутників переправили на планету разом із паксівським ескортом, вони переконалися, що терраформування планети було і справді успішним.

Світ Барнарда сильно постраждав від нападу Вигнанців перед Падінням і відносно мало — від самого Падіння. У часи Всемережжя цей світ був приємною несподіванкою, оскільки незбагненним чином зумів поєднати в собі розвинуте сільське господарство, що забезпечувало вирощування більшості культур, притаманних Старій Землі — кукурудзи, пшениці, сої, — і величезний освітній потенціал завдяки сотням невеличких, але найкращих у Всемережжі коледжів. Це поєднання патріархального землеробського життя, що мало імітувати життя в невеличких північноамериканських містечках 1900-их років, і «гарячих точок» життя інтелектуального призвело до того, що саме звідси вийшли найвизначніші вчені, письменники та філософи Гегемонії.

Після Падіння Світ Барнарда більше розраховував на своє сільськогосподарське минуле, ніж на інтелектуальні ресурси. Коли десь за п'ятдесят років після Падіння на планету прибув Пакс зі своїми збройними силами, опір новому бренду «воскресального» християнства, а також уряду, що базувався на Пацемі, тривав кілька років. Формально ж Світ Барнарда приєднався до Пакса тільки в 3016-му році н.е., тобто через 212 років від Падіння, і то лише після кривавого протистояння між католиками та партизанськими угрупуваннями, які називали себе Істинними Вірянами.

Наразі, як довідався де Сойя під час свого візиту до архієпископа Герберта Стерна, багато коледжів лежали пусткою або були перетворені на семінарії, де навчалися юнаки та дівчата Світу Бернарда. Партизани були практично переможені, хоча іноді ще чинили певний опір у диких лісових районах і в каньйонах уздовж ріки, відомої як Індичий Прохід.

Індичий Прохід був частиною ріки Тетіс, і саме туди хотіли потрапити де Сойя та його команда. На п'ятий день свого перебування у Світі Бернарда вони вирушили туди в супроводі шістдесятьох поліцейських Пакса, наданих їм для захисту. Їх супроводжували також гвардійці з елітної особистої Гвардії архієпископа.

Партизани їм не зустрілися. Тут Тетіс тече крізь широкі долини, між високими сланцевими скелями, а тоді крізь листопадні ліси, що складаються з порід, завезених зі Старої Землі, і виходить нарешті на сільськогосподарські угіддя. Це переважно кукурудзяні лани, поцятковані білими фермерськими будиночками або надвірними службами. Де Сойї здалося, що на цих землях не повинно бути місця насильству, — він тут з ним і не стикнувся.

Екранольоти Пакса обшукали ліс, але не знайшли нічого, що би вказувало на недавню присутність дівчинки. Індичий Прохід — мілководна річка, і тут нема де заховати корабель. Майор Енді Форд, який командував солдатами, сказав, що ця річка — «найкраще місце для веслування на каное по цей бік притоки Шугар-Крік». Крім того, довжина ділянки Тетіс тут лише кілька кілометрів. На Світі Барнарда працюють сучасні засоби контролю за рухом на орбіті та в повітряному просторі, і жоден корабель не може пролетіти тут непоміченим. Опитування фермерів із берегів Індичого Проходу теж нічого не дало — жодних чужинців ніхто з них не бачив. Командир гарнізону, архієпископ і всі його священики, а також місцеві цивільні урядовці — всі пообіцяли де Сойї встановити постійне спостереження за цим місцем, незважаючи на дії партизанів.

На восьмий день де Сойя та його люди розпрощалися з десятками нових знайомців, яких віднині вважали своїми друзями, вийшли на орбіту, пересіли на факельник, що доправив їх спочатку на орбітальну військову базу на високій орбіті, а потім і на їхній корабель-архангел. Останнє, що побачив де Сойя у цьому буколічному світі, — два шпилі величезного кафедрального собору, що підносився до неба посеред столичного міста Сент-Томас, яке раніше мало назву Буссар-сіті.

* * *

Тепер їхній маршрут хитнувся вбік Старої Землі, відтак де Сойя разом із Ґреґоріусом, Кі та Реттіґом пробудилися до життя в системі Лакайль 9352[112], настільки віддаленій від Старої Землі, наскільки далекою здавалася Тау Кита для перших ембріоносців. Тут вони знову затрималися, але не через бюрократію чи якісь воєнні дії. Проблема полягала у природних умовах. Планета, знана в епоху Всемережжя як Гіркота Сібатуту, а теперішніми мешканцями — кількома тисячами колоністів — перейменована в Невимовну Милість, і раніше була майже непридатною для життя, а тепер і поготів перетворилася на суцільний жах. Раніше двадцятикілометрова ділянка ріки Тетіс на цій планеті була накрита тунелем із плексигласу. До тунелю напомпувалося повітря, яким можна було дихати, і в ньому підтримувався нормальний атмосферний тиск. Тунель розсипався ще двісті літ тому, вода при низькому тискові википіла, а порожнина між берегами та діряві плексигласові труби заповнилися метаново-аміачною атмосферою планети.

вернуться

112

(лат. Lacaille 9352) — зірка із сузір'я Південна Риба. Відстань до Сонця близько 10 світлових років. Названа на честь Ніколя Луї де Лакайля (фр. Nicolas Louis de Lacaille,1713-1762), французького астронома, геодезиста та картографа, найбільш відомого своїми спостереженнями зоряного неба південної півкулі.