— Не поспішай таке стверджувати, — озвалась Енея, перегнувшись через парапет тераси. — Ентропія може стати нам у пригоді.
— Як це? — не зрозумів я. — З якого такого дива?
Вона обернулася, притулившись до парапету, і її шкіра зазолотилася на фоні чорного прямокутника сусідньої будівлі.
— Ентропія знищує імперії, — пояснила дівчинка. — І виснажує деспотії.
— Заскладна фраза, за раз і не вимовиш, — сказав я. — Власне, про які деспотії ми тут говоримо?[118]
Енея зробила непевний помах рукою. Я вже вирішив, що вона не збирається нічого пояснювати, але через хвилину мала заговорила.
— Про гунів, скіфів, вестготів, остготів, єгиптян, македонців, римлян та ассирійців. А також аварів, династію Північна Вей, — продовжувала вона, — хуанідів, мамлюків, персів, арабів, аббасидів, сельджуків[119].
— Добре, добре, — не витримав я. — Але я не розумію...
— Курдів і Газневідів, — сміючись, продовжувала дівчинка. — Уже не кажучи про монголів, династії Суй і Танг, бумінідів[120], хрестоносців, козаків, пруссаків, нацистів, Совєтів, японців, яванців, північних аммерів, про Великий Китай, колумбо-перуанців та антарктичних націоналістів.
Я підняв руку вгору. Мала зупинилась. Дивлячись на А. Беттіка, я сказав:
— Я навіть не чув про такі планети, а ти?
Обличчя андроїда залишилось незворушним.
— Я вважаю, вони всі мають стосунок до Старої Землі, пан-Ендіміоне.
— Ні хрена собі! — вирвалось у мене.
— Вельми доречний вислів, — спокійно відповів А. Беттік.
Я глянув на дівчинку.
— Так ось у чому полягає наш план повалення Пакса заради старого поета? Сховатися десь і чекати, доки ентропія зробить свою справу?
Енея знову склала руки на грудях.
— Ну що ж, — промовила вона, — загалом план непоганий. Сховатися десь на кілька тисячоліть — і нехай усе вирішить час. Але такому вирішенню проблеми заважають кляті хрестоформи.
— Що ти маєш на увазі? — запитав я серйозно.
— Навіть якби ми хотіли повалити Пакс, чого я, між іншим, не прагну — це доручено тобі, — але навіть якби ми все ж таки цього хотіли, ентропія нам не допоможе, бо хрестоформа робить людей майже безсмертними.
— Майже безсмертними, — просичав я. — Треба зізнатися, що коли я майже помирав, я думав про хрестоформу. Це могло бути значно легше... аби не сказати, менш боляче, ніж уся ця хірургія, а потім одужання... просто собі померти й дати їй воскресити себе.
Енея подивилась на мене, а потім сказала:
— Ось чому ця планета має найкраще медичне обслуговування як у Паксі, так і за його межами.
— Чому? — спитав я. Моя голова була все ще важка від наркотичних препаратів і втоми.
— Вони були... тобто є... євреями, — тихо проказала дівчинка. — Лиш декотрі з них прийняли хрестоформу. Вони вважали за правильне мати тільки один шанс на життя.
Того вечора ми довго сиділи мовчки, спостерігаючи, як тіні заповнюють каньйони вулиць Нового Єрусалима, а зі шпиталю долинало гудіння останнього електрообладнання, яке ще не припинило функціонувати.
Наступного ранку я дійшов аж до старої автівки, що привезла мене до лікарні тринадцять днів тому. Я вмостився на задньому сидінні, де для мене було настелено матрац, і віддав наказ рушати на пошук зброярні.
Після години кружляння по вулицях я переконався, що у Новому Єрусалимі нема зброярень.
— Гаразд, — промовив я. — Тоді шукаймо відділок поліції.
Таких було декілька. Коли я, шкутильгаючи, зайшов до першого з них, відкинувши пропозиції друзів про допомогу, то виявив, наскільки неозброєним може бути миролюбне суспільство. Там навіть не було шафи для зброї. Жодних рушниць для придушення масових заворушень, жодних шокерів.
— Судячи з усього, на Хевроні не було ні армії, ні Місцевої гвардії, — припустив я.
— Я теж так вважаю, — відповів А. Беттік. — Хижих звірів на планеті не було, а вороги у місцевих мешканців з'явились тільки три роки тому після втручання Вигнанців.
Я пирхнув, але продовжив пошуки. Нарешті, зламавши замок на нижній шухляді стола, який належав котромусь шефу поліції, я щось знайшов.
— Гадаю, це «Стайнер-Ґринн», — припустив андроїд. — Пістолет, що стріляє плазмовими зарядами обмеженої потужності.
— Я знаю, що це таке, — проказав я.
У шухляді виявилось два магазини. По шістдесят набоїв у кожному. Я вийшов назовні, націлив зброю на віддалений схил пагорба і натиснув на гачок. Пістолет чхнув, а на схилі блимнув крихітний спалах.
— Годиться, — сказав я, ховаючи зброю у свою порожню кобуру. Я побоювався, щоб це не виявилась закодована зброя, з якої може стріляти тільки законний власник. Такі збройні вироби то набували, то втрачали популярність упродовж століть.
— На плоту є флешетний пістолет, — повідомив А. Беттік.
Я похитав головою. Після пригоди з лейтенантом я не хотів мати ніякої справи з тими штуками.
Поки я відновлював сили після хвороби, А. Беттік з Енеєю запасалися водою та провізією. Коли я пришкандибав до каналу й глянув на полагоджений і відновлений пліт, то побачив на ньому нагромадження ящиків.
— У мене запитання, — заявив я. — Чому ми збираємося плисти на цьому штабелі дров, коли тут повно човнів? Тобто чому ми не можемо взяти електромагнітної посудини та мандрувати з кондиціонером і повним комфортом?
Дівчинка і синьошкірий андроїд перезирнулись.
— Поки ти одужував, ми проголосували, — сказала Енея. — І вирішили подорожувати плотом.
— А хіба я не маю права голосу? — огризнувся я. Спочатку я лише хотів продемонструвати роздратування, але гнів таки охопив мене по-справжньому.
— Звісно, маєш, — відреагувала дівчинка, впевнено стоячи на плоту, розставивши ноги й вперши руки в боки. — Тож голосуємо?
— Я за те, аби взяти електромагнітний транспорт і мандрувати по-людськи, — проказав я, відчуваючи у своєму голосі нахабні нотки, які я зненавидів ще до того, як завершив виголошення цієї заяви. — Або один із човнів. Я голосую за те, щоб покинути ці колоди.
— Голос зараховано, — сказала Енея. — А. Беттік і я голосуємо за пліт. Він не боїться відсутності енергії і він може плисти. Будь-який із цих човнів уже засвітився б на радарі у Морі Безкрайому, а щодо електромагнітного транспорту, то він може пересуватись не в усіх світах. Двоє за пліт, один проти. Вирішено: беремо пліт.
— З якого це дива в нас почалась демократія? — висунув я правову претензію. Маю зізнатись, я відчував, що цій дитині вже час дати прочухана.
— А хіба її хтось скасовував? — невинно поцікавилась Енея.
Увесь цей час А. Беттік стояв на причалі, вертячи в руках канат. На його обличчі застиг зніяковілий вираз, що зазвичай оволодіває більшістю людей, котрі стали свідками родинної сварки. Він був одягнений у просторий жакет і мішкуваті жовті шорти. Голову вкривав крислатий жовтий капелюх.
Енея ступила на пліт і розшморгнула кормовий канат.
— Роле, ти віддаєш перевагу човну... або електромагнітній колимазі... або плавучій кареті. Тож бери, що тобі заманеться. А ми рушаємо на цьому плоті.
Накульгуючи, я попрямував до гарненького невеличкого човника, що був прив'язаний до причалу.
— Стоп, — спохопився я, крутнувшись на здоровішій нозі, аби поглянути на Енею ще раз. — Портал не спрацює, якщо я спробую подолати його самотужки.
— Звісно, — сказала дівчинка. А. Беттік ступив на пліт, а вона від'єднала передній канат. У місті канал був не такий вузький, як у бетонному жолобі акведука: приблизно тридцять метрів завширшки вздовж усього Нового Єрусалима.
А. Беттік став до керма і повернувся до мене, а дівчинка взяла з палуби жердину й відштовхнула пліт від причалу.
— Почекайте, — заволав я. — Стійте, чорт забирай! — шкандибаючи, я підбіг до краю пірса, стрибнув на пліт, пролетів більше метра й приземлився на хвору ногу, намагаючись втримати рівновагу, але закотився під намет.
Енея простягла мені руку, але я проігнорував це і піднявся на ноги самотужки.
118
деспотія — форма держави, при якій вся повнота влади, не обмеженої законом, належить одному володарю — монарху, тирану або необмеженому диктатору — і який одноосібно розпоряджається владою в державі, виступаючи по відношенню до підданих як пан і господар. Деспотія відзначається повним свавіллям влади, безправ'ям підданих. Слід зауважити, що перелік «деспотій» далі в тексті є довільним, випадковим, частково вигаданим і жодним чином не відповідає історичній дійсності.
119
династія Північна Вей 
; піньїнь:
) — монархічна ісламська держава в Західній і Центральній Азії в часи середньовіччя. Існувала в 1037-1194 рр. Простягалася від Анатолії на заході до Гіндукуша на сході. Займала територію сучасної Туреччини, Сирії, Палестини, Іраку, Ірану, Азербайджану, Туркменістану, частини Узбекистану й Афганістану. Заснована в ході завоювань тюрків-огузів. Керувалася султанами із тюркської династії Сельджуків.
120
Газневіди 
) — династія правителів тюркського походження, що з 975 по 1186 рік панувала в Індії і на значній території в Азії: назва йде від міста Гаףзні; династія Суй 
— Sui, роки правління 581-618) — китайська династія, яка об'єднала роздрібнені держави Китаю в однойменну імперію Суй; династія Танг, Тан 
,