362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав
363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,
364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні
365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,
366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.
367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,
368] То їх благає, то лає терпкими словами: «Куди ви,
369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,
370] Задля Евандра-вождя і пам’яті воєн звитяжних,
371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —
372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі
373] Путь проб’ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,
374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.
375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний
376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.
377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,
378] Й сушею ніяк тікать, — чи шукати нам моря і Трої?»
379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.
380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний
381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись
382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав
383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся
384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:
385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,
386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,
387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.
388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду
389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.
390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,
391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім, —
392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити, —
393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:
394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів[381] звитяжний,
395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,
396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.