397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв
398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,
399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,
400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм
401] Місце, й на мить це від Їла удар відвело. Бо на Їла
402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе
403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,
404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,
405] П’ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє
406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;
407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється
408] Хвиля Вулкана[382] жахлива в широкому полі довкола,
409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує, —
410] Так воєдино і друзів твоїх вся з’єдналася мужність
411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний
412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.
413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,
414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він
415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя
416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров’ю і мозком.
417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.
418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього
419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву
420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:
421] «Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,
422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого, — й цю зброю,
423] Й здобич одержить твій дуб[383]». Бог почув ці слова, бо хотівши
424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив
425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя
426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,
427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,
428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки
429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,
430] Й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.
431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,
432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху
433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає
434] Й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться
435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм
436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий
437] Їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром
438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.
439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,
440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч
441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: «Чекайте,
442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить, —
443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив».
444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.
445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,
446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій
447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,
448] Відповідає на слово цареве такими словами:
449] «Здобич найвища прославить мене, або тут же загину
450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько
451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози». Промовив
452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла
453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,
454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив
455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;
456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.
457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,
458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили
459] Їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:
460] «Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,
461] Внуку Алкеїв[384], благаю, дай поміч в почині великім, —
462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,
463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем».
464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,
465] Й ронить він сльози даремні[385]. Тоді промовляє до сина
466] Батько[386] ласкаво: «Свій день є у кожного, дано короткий
467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.
468] Пам’ять же добру по нас продовжити можна ділами,
469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків
470] Божих лягло під високими мурами Трої, — між ними
471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна
472] Кличе, — дійшов він до меж, його вікові долею даних».
473] Мовить він так і зір одвертає[387] од воїв рутульських.
вернуться
384