474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,
475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив
476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,
477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав
478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове
479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго,
480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:
481] «Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!»
482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,
483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,
484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова
485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,
486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче
487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали
488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому
489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим
490] Кров’ю обличчям. А Турн тоді мовив:
491] «Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра
492] Їх занесіть, — я Палланта, яким заслужив, повертаю.
493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.
494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина».
495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,
496] [388]Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому
497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну
498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;
499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.
500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.
501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,
502] Й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.
503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,
504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич
505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,
506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.
507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!
508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;
509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.
510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;
511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,
512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать. Він рушає
513] Й косить мечем, що попало під руки, широку дорогу
514] Мостить залізом в рядах, запалившись, тебе він шукає,
515] Турне, згорділого вбивством останнім. Паллант із Евандром
516] Перед очима його і все інше, і стіл, при якому,
517] Вперше прийшовши, він сів, і дана правиця. Живими
518] Зараз вхопив чотирьох юнаків із Сульмони і стільки ж
519] Тих, що годує Уфенс, щоб у жертву їх тіням принести
520] Й кров’ю бранців вогонь на багатті згасити[389]. А потім
521] Здалека він посилає Магонові спис смертоносний.
522] Хитро присів той, а спис із свистом над ним пролітає;
523] Він обіймає коліна Енея і так його просить:
524] «Батька я тінню благаю і сином Іулом, що зріє,
525] Душу ти цю збережи і для сина, молю, і для батька.
526] В мене великий є дім, закопано в ньому багато
527] Золота й срібла талантів — в різьбі, у монетах і злитках.
528] Не від моєї загибелі тевкрів звитяга залежить,
529] Справи такої душа одинока змінити не може».
530] Так він сказав, а Еней на слова його в відповідь мовить:
531] «Дітям своїм збережи всі таланти із золота й срібла,
532] Ті, що ти згадуєш; викупи всі й договори воєнні
533] Турн скасував ще тоді, як спровадив на той світ Палланта, —
534] Так відчуває тінь батька Анхіса, й Іул тої ж думки».
535] Так він сказав і, шолом ухопивши лівицею, прямо
536] В шию тому, що просив, меч загнав по саму рукоятку.
537] Далі стояв Гемонід тут, жрець Трівії й Феба, у нього
538] Чілка з святими стрічками скроні й чоло сповивала, —
539] Шати його всі біліли, і зброя ясніла на ньому.
540] Стрівши, Еней його полем гонив, і, ставши над впалим,
541] Зразу ж мечем заколов, і великою вкрив його тінню.
542] Зброю його взяв Серест і на плечах поніс для трофея,
543] Царю Градіве, тобі. Відновляють ряди бойовії
544] Цекул із роду Вулкана й Умброн, що із пагір марсійських.
545] З другого боку шаліє потомок Дардана, відтяв він
546] Ліву Анксурові руку і геть цілий щит розпанахав.
547] Горде той вимовив слово, бо вірив, що й сила велика
548] З словом іде, і в уяві підносив свій дух аж до неба,
549] Сиве волосся собі обіцяючи й років багато.
550] Гнівному тут йому трапивсь під руку Тарквіт, що пишався
551] Ясною зброєю, — німфа Дріота його породила
552] Фавнові, лісу господарю. Кинувши здалека списом,
553] Панцир з вагою щита Еней сполучив і, відтявши
554] Голову, кинув на землю, хоч марно благав той, багато
555] Мавши сказати йому, — він тіло ще тепле від себе
556] Геть відкотив і над ним від ворожого серця промовив:
557] «Тут ось лежи собі, грізний! Мати тебе найдорожча
558] В рідній землі не укриє, не висипле тілу могили.
559] Дикій пташні на поталу тут будеш лежати, а може,
560] Хвилі в глибінь понесуть, і риби голодні там будуть
561] Рани лизать тобі». Враз він напав на Луку і Антея,
562] Перших у Турновім війську, на мужнього Нуму й Камерта,
563] Рижого сина Вольцента, великого духом, що був він
564] Найбагатіший на землю з усіх авзонідів і правив
565] В тихих Аміклах[390]. Немов Егеон, що у нього, як кажуть,
566] Сотня рамен була й сотня долоней, горлянок півсотні,
567] Стільки ж грудей, що з них зяяв вогнем на Юпітерів грім він;
568] П’ятдесятьма він щитами дзвонив, і мечів він із піхов
569] Стільки ж виймав, — так звитяжно Еней лютував по всім полі,
570] Аж розігрілася сталь. Він далі на коней Ніфея,
571] На четверню, нападає і прямо вціляє у груди.
572] Коні ж, побачивши здалека раптом жахливу загрозу,
573] Перелякались, назад подалися і, скинувши тут же
574] Свого погонича, повіз погнали до берега прямо.
575] На колісниці тим часом всередину білими кіньми
576] В їхав із Лігером-братом Лукаг; спрямовує коней
577] Віжками брат, він же острах добутим мечем навіває.
578] Стерпіть не може Еней такого їх лютого шалу;
579] Кинувсь на них, його спис величезний у вічі їм блиснув.
580] Лігер до нього:
581] «Не Діомеда ти коні тут бачиш, не повіз Ахілла,
582] Тут не фрігійські поля; кінець і війні в цьому краї
583] Прийде, й твоєму життю». Такі ось слова божевільні
584] В Лігера з уст вилітали. Але не словами на нього
585] Кидав троянський герой; із розмаху списа пустив він
586] В ворога прямо. Лукаг уперед нахиливсь для удару
587] Списом, крикнув на коні, на ліву вже виступив ногу
588] Й ладивсь до бою, та в нижній щита блискучого обід
589] Спис прохопився в ту мить і в ліву ввігнався пахвину.
590] Випавши з повоза, долі скотився він, смерті в обійми.
591] Словом терпким тут Еней обізвався до нього побожний:
592] «Повоза твого, Лукагу, не зрадила коней охлялість,
593] Не завернули і тіні пусті із ворожого війська, —
594] Тільки ти сам зіскочив із нього й тікаєш». Сказав це
595] Й запряг придержав. А брат нещасливий, скотившися там же,
596] Руки простяг безборонні й промовив: «На тебе самого
597] Й рідних батьків твоїх, мужу троянський, тебе заклинаю,
598] Душу мою пощади, до мого прихилися благання».
599] Довго просив він, і мовив Еней йому: «Ти ще недавно
600] Зовсім інакше співав. Умирай, і брат брата не кидай».
601] І відкриває мечем йому груди, цю схованку духа.
602] Трупами цілеє поле так вождь засіває дарданський
603] В шалі своєму, мов струмінь гірський, мов та чорная буря.
604] Хлопець Асканій, нарешті, і молодь троянська, що марно
605] Їх облягали, прорвавшись крізь шанці, покинули табір.
вернуться
388
На поясі Палланта був зображений злочин данаїд, які в шлюбну ніч умертвили своїх чоловіків, синів Єгипта.
вернуться
390
…в