633] Тільки слова ці сказала, і тут же з високого неба
634] З бурею разом спустилась на землю і, в хмарі сповита,
635] Попрямувала до військ Іліону, у табір лаврентський.
636] І утворила богиня із хмари густої, на образ
637] І на подобу Енея, безсилу мару — дивовижне
638] Виглядом диво, — убрала ту постать у зброю дарданську.
639] Щит їй і гребінь дала на шолом, як в божистого мужа;
640] Мову дала для омани, без жодного значення звуки,
641] Й ту, що у нього, ходу. Це так, як-то кажуть, літає
642] Десь після смерті мара, а чи сон так заплутує мислі.
643] В перших рядах ця завзято гасає мара, брязкотінням
644] Зброї роз’ярює мужа й на бій викликає. І вийшов
645] Турн проти неї, і спис він із свистом іздалека кинув.
646] Та відвернулась мара і лиш п’яти йому показала.
647] Турн тоді щиро повірив, що справді Еней утікає.
648] В серце схвильоване марна вступила до нього надія:
649] «Чом ти тікаєш, Енею? Домовленим шлюбом не нехтуй!
650] Дасть ця правиця ту землю тобі, що по хвилях шукав ти».
651] Крикнув це й кинувся, блиснувши гострим мечем, за марою,
652] Сам-бо не відав того, що вітри цю утіху розвіють.
653] Там випадково стояло судно, до високої скелі
654] Міцно прикріплене, був там готовий місток і драбина.
655] Тим кораблем цар Озіній приплив із клузійського краю.
656] На корабель той Енеєва тінь утекла полохлива
657] Й десь у кутку заховалась. За нею і Турн, знай, долає
658] Всі перешкоди й високі містки перестрибує спритно.
659] Лиш на судні опинивсь, як Сатурнія линви зриває
660] І корабель неприв’язаний котить по хвилях рухливих.
661] Турна, що зник десь раптово, шукає Еней для двобою
662] І на той світ по дорозі багато мужів посилає.
663] Легка ж мара пристановища більше уже не шукала,
664] А відлетіла під небо і в чорних розтанула хмарах.
665] Турна тим часом на море широкеє винесла хвиля.
666] Глянув навкруг, не свідомий, що діється з ним, і не вдячний,
667] Що врятувався, до неба здіймає він руки й волає:
668] «О всемогутній наш батьку, в такому-то злочині винним
669] Ти мене визнав, такої завдати волів мені кари?
670] Звідки я мчусь і куди? І яка це несе мене втеча?
671] Знов чи побачу я мури Лавренту і табір? Що буде
672] З тими мужами, що разом зі мною в похід виступали?
673] Я ж їх усіх залишив так ганебно на смерть, на поталу?
674] Бачу тепер їх розбитих і стогін конаючих чую.
675] Що тепер вдію і де підо мною в глибінь неосяжну,
676] Земле, розступишся? Згляньтесь на мене мерщій, буревії,
677] І на каміння, на скелі судно занесіть (про це ревно
678] Турн вас благає), пошліть на безвихідні дикі мілини,
679] Де ні рутули, ні вістка ніяка мене не досягне».
680] Так промовляючи, бореться сам із думками, чи має
681] З сорому він величезного впасти на вістря й загнати
682] Немилосердний свій меч поміж ребра, чи скочити в хвилі,
683] В саму середину, так добиватися вплав до крутого
684] Берега й наново з тевкрами герць бойовий починати.
685] Тричі він важивсь вчинить одне й друге, і тричі Юнона
686] Наймогутніша спиняла, і з жалю до нього юнацький
687] Стримала запал. Пливе він, скородячи плесо, й щасливо
688] Хвилі несуть його в древнє прабатьківське Давнове місто[391].
689] Та за наказом Юпітера вийшов до бою тим часом
690] І на радіючих тевкрів напав, розпалившись, Мезенцій.
691] Збіглись тірренські загони, і всі на одного напали,
692] Всі на одного палають ненавистю й стрілами сиплють.
693] Він, наче скеля, що видалась в море безкрає далеко,
694] Шалу вітрів і хвилі підставлена, силу й погрози
695] Неба і моря сама лиш витримує й не ворухнеться.
696] Гебра на землю звалив, Доліхаона сина, й Латага,
697] И Пальма, що мав утекти: Латага в обличчя ударив
698] Скелі гірської відламком великим, а Пальмові жили
699] У підколінні підрізав і немічним повзати кинув.
700] Лавсові ж зброю дає, щоб носив на своїх її плечах,
701] А на шолом йому гребінь встромляє. Й фрігійця Еванта
702] Вбив, і Міманта, ровесника й друга Паріса, — тієї
703] Самої ночі, що мати Теано, на втіху Аміку,
704] Батьку, його дарувала, й цариця, Кісеєва донька,
705] Що завагітніла ярим вогнем[392], породила Паріса.
706] В рідному місті Паріс опочив, Міманта ж незнана
707] Вкрила земля лаврентійська. Мов злющими вигнаний псами
708] З пагір високих кабан, що плекав його довгії роки
709] Везул соснистий і довгії роки багно лаврентійське,
710] В сіті потрапить в гаю комишевім і дико гукає,
711] Й їжиться в нього щетина, й ніхто не посміє до нього
712] Навіть наблизитись, тільки списами, іздалека ставши,
713] Кидають в нього і лиш галасують з безпечного місця.
714] Він же поволі безстрашно на всі обертається боки,
715] Й тільки зубами скрегоче, й списи лиш обтрушує з спини.
716] Так же і з тих, в кого був на Мезенція гнів справедливий,
717] Жоден не смів із мечем у руці нападати на нього;
718] Здалека тільки списами тривожили й криком великим.