719] Був серед них із старого корітського краю утеклий
720] Грек той Акрон, що безшлюбною дівчину кинув кохану.
721] Бачить Мезенцій, як той у середину війська вмішався
722] У багряниці, що суджена ткала, і в перах пурпурних, —
723] Наче той лев зголоднілий, що скрізь по висотах блукає,
724] Голодом гнаний шаленим, і десь чи козу полохливу
725] Раптом побачить, чи оленя, що підійма свої роги, —
726] Скочить і широко пащу роззявить, наїживши гриву,
727] І припадає до м’яса, і чорна у нього стікає
728] З пащі жахливої кров, —
729] Кинувсь так жваво Мезенцій в гущавину воїв ворожих.
730] Падає бідний Акрон і чорну б’є п’ятами землю,
731] Зламаний спис миє кров’ю й вмирає. Він мав за безчестя
732] Вбити Орода, коли той тікав, і поранити ззаду,
733] Кинувши списом, але оббігає його і виходить
734] Просто назустріч йому і, ставши як муж проти мужа,
735] Перемагає не підступом хитрим, а силою зброї.
736] Потім ногою і списом оперсь на упалого й мовив:
737] «Ось перед вами, мужі, частина воєнної сили —
738] Гордий Ород, — і нехтувать нею не слід нам». Всі друзі
739] Скрикнули разом на те і веселий пеан заспівали.
740] Той же, спускаючи дух: «Недовго ти будеш безкарно
741] Тішитись так, переможче, і хто б ти не був, а та сама
742] Жде тебе доля, і скоро на цьому ж ти полі поляжеш».
743] З гнівом Мезенцій крізь сміх: «Ти зараз вмирай, а про мене
744] Батько богів, цар людей вже розсудить». Сказав це і витяг
745] З тіла свій спис. Того ж спокій глибокий обняв і залізний
746] Сон, його очі стулились, і вічна їх тьма огорнула.
747] Цедик убив Алкатоя, Сакратор — Гідаспа, Рапон же
748] Вбив і Партенія, й Орса, великої сили героя.
749] Клонія вцілив Мессап й Ерікета, Лікаона парость, —
750] Першого вбив на землі, бо розгнузданий кінь спотикнувся, —
751] Пішки йшов другий. Був піший і Агіс, що вийшов з Лікії,
752] Вбив його тут же Валер, не позбавлений доблесті предків.
753] Тронія Салій убив, а Салій Неальком убитий
754] Списом з засади й стрілою, що здалека б’є непомітно.
755] Смуток тяжкий і втрати ділив уже Марс обопільні,
756] Падали рівно й до наступу йшли переможці й побиті,
757] Жодні не знали утечі. В оселі Юпітера, в небі,
758] Уболівають богове над марним оцим і взаємним
759] Гнівом і тим, що люди так терплять багато. Венера
760] Бачить усе це, за нею Юнона, Сатурнова донька;
761] Між тисячами шаліє бліда Тізіфона. А далі
762] Ратищем дужим Мезенцій вимахує грізно й прямує
763] Полем, немов Оріон величезний, коли він найглибші
764] Води Нерея в середині саме убрід переходить,
765] Шлях свій верстаючи, сам же над плесо плечима сягає;
766] Чи із верхів’я гірського стару несучи яворину,
767] Йде собі сам по землі, ховаючи голову в хмари[393], —
768] Так і Мезенцій ішов у зброї своїй величавій.
769] Щойно Еней спостеріг його здалеку в лавах військових,
770] Вирішив вийти на нього. А той не злякавсь і чекає
771] Славного ворога; сам непорушно стоїть і очима
772] Міряє місце, чи списом докине. «Правиця хай богом
773] Буде мені, а спис, який кидаю, хай помагає.
774] Зброю ж, яку я стягну із цього душогуба Енея,
775] Лавсе, одягнеш на себе — тобі цей трофей обіцяю».
776] Так промовляючи, він іздалека з свистом закинув
777] Гострого списа; але, пролетівши, об щит він одбився
778] Й славного мужа Антора, що був Геркулесові другом,
779] Вдарив у бік, аж у нутрощі встрявши; Антор, з Арголіди
780] Посланий, коло Евандра осів в італійському місті.
781] Впав бідолаха, за іншого вбитий, поглянув у небо
782] І, умираючи, Аргос згадав, дорогий його серцю.
783] Кидає списа свойого побожний Еней. Спис, пробивши
784] Вигнуте мідяне коло потрійне, льняну поволоку
785] Й шкуру волову потрійну, встромився внизу у пахвину, —
786] Й списові сили не стало. Побачивши кров у тірренця,
787] Радісно меч свій з пахвини Еней витягає, і в буйнім
788] Шалі пойнятого трепетом ворога він доганяє.
789] Тяжко тоді застогнав із любові до милого батька
790] Лавс, це побачивши, й сльози рясні полилися у нього.