791] Не замовчу я про смерть невблаганну твою, про учинки
792] Славні твої і про тебе, пам’яті гідний юначе,
793] Якщо з довірою приймуть нащадки ці давні події.
794] До боротьби вже нездатний, зв’язаний в рухах, ногою
795] Батько назад відступив, і щитом волочить він списа.
796] Раптом прорвався юнак і в середину бою встряває;
797] Враз підбігає Еней і правицею вже замахнувся,
798] Він же кинувсь під меч і затримав його на хвилину.
799] Друзі за ним поспішають із криком великим, і поки
800] Батько, боронений сина свойого щитом, не відійде,
801] Мечуть списи, хочуть ворога стрілами здалека гнати.
802] В шал упадає Еней і, щитом заслонившись, із місця
803] Не уступає. Як градова буря із неба посипле,
804] З поля тікають усі орачі, хлібороби й мандрівці
805] Схову шукають безпечного десь чи під берегом річки,
806] Чи у скелястій печері, як довго на полі негода,
807] Щоб, як покажеться сонце, могли вони взятись до діла, —
808] Так і Еней, звідусіль засипаний градом списів їх,
809] Доти витримує, аж прогримить вся та хмара воєнна,
810] Й Лавса він лає й грозить йому тяжко: «Чого поспішаєш?
811] Смерть тут чекає на тебе, і зваживсь на діло ти більше,
812] Ніж твої сили; любов ця тебе, необачний, погубить».
813] Той не зважає на це і шаліє в своєму одчаї.
814] Лють проникає ще глибше у серце вождеві дарданців,
815] Парки для Лавса прядуть уже нитку останню. Еней-бо
816] На юнака замахнувся могутнім мечем і у нього
817] Весь увігнав. Щит пробито, і легку броню цю хвастунську,
818] Й туніку, що її золотом мати йому вишивала;
819] Крові в запазуху повно влилося. Душа тоді в смутку
820] Тіло лишила й до предків полинула з вітром. Поглянув
821] Син Анхісів тоді на того, що вмирав, і на лиця,
822] Лиця, що дивна їх блідість окрила, і тяжко зітхнув він
823] З жалем гірким, і простяг йому руку; і виник у нього
824] В пам’яті образ любові до батька. «О хлопче нещасний,
825] Що тобі дасть побожний Еней за ці славні заслуги,
826] Щирості гідне твоєї? Ту зброю, якою втішався
827] Досі, і далі тримай; а самого тебе, якщо тільки
828] Йдеться про це тобі, попелу й предкам віддам я належно.
829] В смерті печальній твоїй одна лише в тебе утіха,
830] Що від правиці Енея вмираєш великого». Друзів
831] Лаючи надто повільних, з землі юнака підіймає,
832] Що за звичаєм зачесані кучері кров’ю споганив.
833] Батько[394] тим часом над хвилями Тібру вмивав свої рани;
834] Він полоскав їх водою й, на стовбур похилий опершись,
835] Тілом своїм спочивав. Шолом його мідний на гілці
836] Осторонь висів, і зброя важка між травою лежала.
837] Молодь добірна його оточила. Він дихає важко,
838] Шию підперши і звісивши бороду довгу на груди.
839] Часто про Лавса питав, і за ним багатьох посилав він,
840] Щоб завернули його і сказали йому повеління
841] Батька сумного. Несли із плачем сюди друзі на зброї
842] Мертвого Лавса; юнак був великий, велика і рана,
843] Що подолала його. Уже здалека вчуло ридання
844] Батькове серце, до лиха чутливе. Він голову сиву
845] Порохом всю посипає, і руки здіймає до неба,
846] І припадає до тіла. «Мій сину, невже так бажав я
847] Жити, щоб-то допустить замість себе під руку ворожу
848] Синові стати? Чи ран твоїх болем я, батько, врятуюсь,
849] Смертю твоєю живий? Тепер, бідолашному, врешті,
850] Згуба остання мені, тепер моя зглибилась рана!
851] Я-бо, мій сину, своєю виною сплямив твоє ймення,
852] Бо, зненавиджений, з трону батьків моїх прогнаний був я,
853] Кару був винен моїй батьківщині й ненависті рідних;
854] Краще б негідне життя сам усякій віддав би я карі.
855] Та ось живу й ще не кидаю я ні людей, ані світу,
856] Але покину». Він так промовляє і тут же на ногу
857] Хвору ступає свою, і хоч біль в його рані глибокий
858] Сил убавляє, не впав і коня привести свого каже.
859] Кінь той був слава, і шана, й утіха його, він на ньому
860] З воєн усіх переможцем вертався. До нього сумного
861] Так промовляти почав він: «Мій Ребе, ми разом обидва
862] Довго на світі жили (якщо смертним щось довго буває).
863] Нині або переможцем сюди принесеш ти криваву
864] Зброю й Енеєву голову й будеш за Лавсову кривду
865] Месником, або, як сила путі не відкриє, поляжеш
866] Разом зі мною; бо вірю, не стерпиш, могутній, щоб інший
867] Хтось верховодив тобою, щоб тевкр був хазяїном в тебе».
868] Так він промовив і, прийнятий радо, сідає на нього,
869] Як і раніше, і гострі списи бере в руки обидві;
870] Світлий мідяний шолом, що наїжився волосом кінським,
871] Голову вкрив йому. Так і помчав він в середину бою.
872] В серці вирує і сором великий, і смуток шалений,
873] І божевільна любов, і відваги свідомість. Він дужим
874] Голосом кличе Енея три рази. Зрадів той, пізнавши,
875] Й так помолився: «Хай батько богів з Аполлоном високим
876] Дасть, щоб в бою ти зустрівся зі мною».
877] Тільки промовив і з грізним він списом виходить навпроти.
878] Той же: «Чого, найлютіший, мене так страхаєш, забравши
879] Сина? То шлях був єдиний лише, щоб мене погубити,
880] Не боїмось-бо ми смерті й боги не страшні нам ніякі.
881] Кинь це. На смерть я іду, та раніш тобі дам у дарунок
882] Ось що». Промовив і спис свій на ворога кинув, а потім
883] Кидає другий і третій, і колом кружляє великим,
884] Тільки ті напади щит золотий відбиває. Аж тричі
885] Вліво довкола стоячого їде і сипле списами.
886] Тричі троянський герой на щиті мідяному обносить
887] Ліс велетенських списів кругом себе. Коли ж це набридло
888] І допекла ця нерівна йому боротьба, то вагавсь він
889] Довго, аж поки зібрався й ворожому кинув коневі
890] Списа між скроні опуклі. Здіймається високо диба
891] Четвероногий, повітря копитами б’є над собою,
892] Вершника з себе скидає і перекидається раптом,
893] І, на землі розпростертий, він руху його позбавляє,
894] Впавши сторчма і передом цілим згори приваливши.
895] Всі, і трояни, й латини, вогнем спалахнувши, до неба
896] Крик підняли. Еней підбігає до нього і, меч свій
897] З піхов виймаючи, так над упалим говорить: «Де ж нині
898] Той завзятущий Мезенцій, де ділася дика відвага?»
899] Але ж тірренець, поглянувши вгору, повітря вдихнувши
900] Й опам’ятавшися, мовив: «Мій вороже тяжкий, навіщо
901] Лаєшся й смертю грозиш? Ганьби у падінні немає,
902] Я тут не ласки просити прийшов; і мій Лавс із тобою,
903] Певно, не так домовлявся. Прошу одного лиш, як може
904] Щось переможця просити побитий; дозволь моє тіло
905] В землю покласти. Я знаю, усі мої люті на мене.
906] Лють ту, прошу, відверни й дай із сином спочити в могилі».
907] Мовивши це, і меч свій свідомо на горло сприйнявши,
908] Вилив він душу свою із струменем крові на зброю.