100] З міста Латина й посли вже прийшли із маслиновим віттям[398],
101] Ласки благають, щоб мертві тіла, які всюди по полю,
102] Вбиті залізом, лежали, віддав і дозволив покласти
103] Їх у могилу; з побитими й тими, що світу не бачать,
104] Бою немає. Хай тих пощадить, що не так-то давно ще
105] Друзями звав і тестями. А добрий Еней на цей дозвіл
106] Згодився радо, бо просять про речі важливі, й добавив
107] Слово таке: «Що за доля погана, латинці, в війну цю
108] Вплутала вас, і не хочете з нами ви в приязні жити?
109] Просите миру ви в мене для мертвих, що Марс подолав їх?
110] Миру-бо я і живим не відмовлю, й сюди не прийшов би,
111] Доля якби не вказала це місце мені і оселю, —
112] Я не воюю із вашим народом. А дружбу між нами
113] Цар ваш відкинув, волівши довіритись Турновій зброї.
114] Краще, щоб Турн та був сам присудив себе смерті[399] жахливій.
115] А як бажає своєю рукою війну закінчити,
116] Хоче він тевкрів прогнать, хай зі мною поміряє зброю.
117] Був би із нас у живих лише той залишився, котрому
118] Бог і його сама мужність життя дарували б. Тепер же
119] Йдіть і вогонь підкладіть під тіла громадян безталанних», —
120] Мовив Еней. А вони, зачудовані дуже, мовчали
121] Й переглядалися лиш між собою. Аж Дранк староденний,
122] Той, що юного Турна ненавидів здавна і завжди
123] Був йому ворог, почав, розкривши уста, говорити:
124] «Мужу троянський, великий у славі своїй і ще більший
125] В зброї звитяжній! Якими тебе похвалами до неба
126] Маю підносити? З чого мені дивуватися більше —
127] Із справедливості, з подвигів ратних? До рідного міста
128] Передамо все це вдячно, й тебе, як лиш доля дозволить,
129] Погодимо із Латином-царем. Хай Турн пошукає
130] Іншої спілки для себе. І навіть на плечах носити
131] Камінь троянський приємно нам буде і ставити мури
132] Долею суджені». Так він промовив, і всі дали згоду.
133] Двічі по шість днів вони призначали й під миру покровом
134] Всуміш і тевкри, й латинці безпечно по горах ходили.
135] Під двоєсічним залізом дзвенить уже явір високий,
136] Там вивертають вже сосну, що неба вершком досягає,
137] Кедри пахучі й дуби безупинно клинами лупають,
138] І ясени безустанку возами скрипучими возять.
139] Вістка, проте, полетіла, щоб першій звістити про горе
140] Це величезне Евандра і дім його, й місто й про все це
141] Повідомляє. Це Вістка та сама, яка ще недавно
142] Про перемогу Палланта у Лації всіх сповіщала.
143] Всі аркадійці побігли до брам і, древнім звичаєм,
144] В руки взяли жалібні смолоскипи, — горить на просторі
145] Довгому шлях і освітлює поле широке. Навпроти
146] Вийшли фрігійці, б’ючи себе в груди, й до них приєднались.
147] Щойно жінки їх при вході до міста уздріли, відразу
148] Лементом жалібним місто наповнили. Сила ніяка
149] Здержать Евандра тоді не могла, і в юрбу він вмішався.
150] Щойно Паллантові мари поклали, припав до них, гірко
151] Плакав і глухо стогнав, аж голос крізь біль той прорвався:
152] «Іншу, Палланте, своєму ти батькові дав обіцянку!
153] Обережніше б жорстокому Марсові ти довірявся.
154] Знав я, що слава нова, у битвах найперших здобута,
155] Дуже солодка. Гірка ота перша наука юнацька,
156] Й проба жорстока близької війни. Ані щирих обітів,
157] Ані благань не почули богове моїх. Ох, щаслива
158] Ти, найсвятіша дружино моя, цього дня не доживши
159] Й не дочекавшися болю такого. Я літ своїх міру
160] Переступив — бувши батьком, оставсь сиротою. Бодай же
161] Сам я до бою пішов у троянськім союзі, й рутули
162] Краще б мене закололи списами. Я сам би загинув,
163] І не Палланта, мене в цім поході були б проводжали.
164] Не винуватив би, тевкри, я вас, ні союз той із вами,
165] Що його склали, ні дружбу, — така була доля належна
166] Віку мого. Проте, як судилася смерть передчасна
167] Синові, втіхою буде хоч те, що загинув, побивши
168] Тисячі вольсків[400], як тевкрів водив він з боями на Лацій.
169] Сам же я похорон кращий не міг би тобі влаштувати
170] Так, як це робить побожний Еней і фрігійці могутні,
171] З ними й тірренські вожді, й ціле військо. Великі трофеї
172] З тих, що правиця твоя їх на той світ послала, приносять,
173] Ти ж, як велике опудало, Турне, у зброї сьогодні,
174] Певно, стояв би, були б ми лиш віком і силою рівні.
175] Нащо, однак, я, нещасний, утримую тевкрів від бою?
176] Йдіть же у путь і цареві ось це передать не забудьте,
177] Що хоч Палланта убито, живу я життям ненависним,
178] Тому причина — правиця твоя[401], що не вбила ще Турна,
179] Синові й батькові цим завинила[402]. В заслугах і в долі
180] Це твоя вада єдина. Утіх я в житті не шукаю,
181] Це-бо й не слід, тільки б сину до тіней цю вість передати».
вернуться
399
вернуться
402