336] Встав тоді Дранк, ворог Турнові давній, бо Турнова слава
337] Заздрощі в нього будила і в очі колола болюче.
338] Знатний він був багатій, також на язик він був гострий,
339] Менше гарячий до бою; порожнім не був він на раді
340] Балакуном, зате ж і вигадником смути був сильним.
341] Славне походження матері рід його гордим робило,
342] Батьків неясний був рід. Тож встає і такими словами
343] Гнів він роз’ятрює й множить: «Ох, добрий наш царю, ти радиш
344] Речі нікому не тайні, й без наших підтверджень, всі скажуть,
345] Що їм відомо й чого вимагатиме щастя народу, —
346] Мовити ж вголос не сміють. Хай вільно дозволить сказати
347] Й гордість відкине свою той, за котрого вдачу погану
348] Й провід нещасний (скажу, хоч грозив би мечем мені й смертю)
349] Стільки упало вже славних вождів і все місто ми бачим
350] В смутку тяжкому. А він нападає на табір троянський,
351] Сам же тікати ладен, тільки зброєю небо лякає.
352] Дар же один до дарів, що велиш ти послати дарданцям,
353] Зволь лиш один ще додати, наш царю найкращий, — хай в цьому
354] Тиск анічий не здолає тебе, — ти віддай свою доню
355] Гідному зятеві, батьку, до шлюбу достойного, й мир цей
356] Вічним союзом скріпи. А коли нам і серце, і розум
357] Страх перед ним огортає, у нього самого просімо
358] Ласки, його заклинаймо[417]: хай право належне цареві
359] І батьківщині відступить. Чому громадян безталанних
360] Стільки разів в небезпеку таку очевидну штовхати?
361] З тебе ці Лація біди початок взяли, ти причина
362] Всіх їх. Рятунку немає в війні. Всі благаємо, Турне,
363] Миру від тебе і ще запоруки, що буде тривкий він.
364] Перший я той, що ти ворогом звеш (не перечу, зови так),
365] Дуже благаю тебе, ти над рідними май милосердя,
366] Гордість покинь, відійди, ти-бо прогнаний. Ми уже досить
367] Бачили смерті, спустошили наших полів ми багато.
368] Чи, коли слава твоя тебе кличе, як маєш відвагу
369] В серці настільки, як так тебе тягне це віно цареве,
370] Зважся, на ворога вийди, стань груди об груди до бою.
371] Видно, щоб міг із дочкою царевою Турн одружитись,
372] Маємо трупом поля засівати ми, душі нікчемні,
373] Що не заплачуть по нас, не схоронять в могилі. Як сили
374] Є в тебе трохи, якщо по батьках залишилось відваги,
375] Глянь тому в очі, хто кличе тебе».
вернуться
417