751] Начебто змія вхопивши і цупко тримаючи в кігтях,752] Високо сизий злітає орел, а поранений змій той753] Звивисто в’ється, й сичить його паща жахлива, й лускою754] Грізно він їжиться й хоче до бою угору піднятись.755] Той же нітрохи не менше своїм закривавленим дзьобом756] Ворога вперто клює і крилами б’є у повітрі.757] Так тібуртинця везе, тріумфуючи, Тархон із поля.758] Слідом за щастям вождя й його прикладом мчать меоніди.759] Тут же й Аррунт, що на те був призначений долею, хитро760] З списом підходить, кружляє навколо Камілли швидкої761] Й пробує щастя хвилину — відкіль би то легше вдалося.762] Де між полків не повернеться діва у розпалі бою,763] Стежить уже біля неї Аррунт, об’їжджаючи нишком,764] Й де з перемогою від ворогів вона ноги виносить,765] То непомітно й юнак керує туди свої віжки.766] Тут або там їй перейде дорогу, довкола об’їде767] Й списом надійним поганець махає. Хлорей тоді саме,768] Той, що раніш був Кібели жерцем, уже здалека видний,769] В зброї фрігійській ясніючи, мчав, аж кінь весь у піні,770] В шкурі, що з міді лускою, мов пір’ям, була вся укрита771] Й золотом скріплена. Сам вирізняючись він іноземним772] Пурпуром ясним, з лікійського лука слав стріли гортінські[426].773] Лук же той був золотий, і шолом золотий був у нього,774] Й плащ шафрановий на плечах, а поли його полотняні,775] Що аж лопочуть на вітрі, він в вузол зібрав золотою776] Жовтою пряжкою. Туніка в нього з вишиваним гаптом777] І наголінники чужосторонні[427]. На нього одного,778] Між усім військом на полі, наважилась дівчина сліпо,779] Чи то щоб зброю троянську повісить у храмі, чи, може,780] Щоб в золотій оцій зброї здобутій на лови ходити,781] Й необережно за ним між всіма слідкувала рядами,782] Бо розгорілось у неї жіноче бажання здобути783] Збройні трофеї. Нарешті, угледівши слушну хвилину,784] Кидає з засідки спис свій Аррунт і богів він благає:785] «Страже святого Соракта, найвищий з богів Аполлоне[428],786] Ми тебе перші шануємо й палим багаття з соснини,787] В щирій побожності нашій поклонники вірні, ми прямо788] Через вогонь по великому жару ступаєм ногами[429], —789] Дай, всемогутній наш батьку, із нашої зброї цю пляму790] Змити. Знамен-бо звитяги ніяких за те я не прагну,791] Що переможу цю діву, ні зброї, здобутої з неї;792] Подвиги інші дадуть мені славу; якби лиш ця пошесть793] Впала від рани, яку я завдам їй, я радо без слави794] В рідні міста повернуся б». Зглянувся Феб і молитви795] В серце частину прийняв, а частину по вітру розсіяв:796] Просьбу вволив, щоб Каміллу збентежену наглою смертю797] Знищив; а щоб батьківщина свята його вздріла, відмовив, — —798] Вихор полудня розвіяв слова ті. Тож вилетів скоро799] Спис із руки й засвистів у повітрі, й всі вольски звернули800] Пильну увагу свою і очі свої на царицю.801] Та не зважала вона на той свист і дзвеніння в повітрі,802] Не помічала і списа, що нісся до неї з ефіру,803] Поки аж він долетів і, уп’явшись під голою груддю,804] Глибоко в тілі застряг і напився дівочої крові.805] Злякані подруги збіглися всі й підхопили владарку,806] Впасти готову. Аррунт всіх раніш утікає, у серці807] Радість мішаючи з жахом, не сміє ні списові вірить,808] Ні до двобою із дівою стати. Так вовк отой хижий,809] Як загризе пастуха чи вола щонайбільшого в стаді,810] Високо в нетрі тікає гірські, поки стріли ворожі811] Ще не наспіли, бо діла зухвалого він допустився,812] Хвіст підгортає зі страху під себе й до лісу шугає.813] Так і Аррунт із очей, увесь наполоханий, скрився814] І, задоволений з втечі, в середину війська сховався.815] Діва, вмираючи, списа з грудей хоче вирвать рукою,816] Та поміж ребрами глибоко вістря залізне застрягло817] Й держиться в рані. Гасне уся вона, й очі їй гаснуть,818] Холодом смертним повиті, й рожевість обличчя зникає.819] Й так тоді, дух випускаючи, мовити стала до Акки,820] До однієї з подруг, яка їй була найвірніша, —821] З нею єдиною звикла Камілла ділитись журбою, —822] Так почала говорить: «До хвилини цієї, сестрице823] Акко, могла я щось вдіять; тепер же тяжка мене рана824] Перемогла, і світ весь для мене у темряві тоне.825] Швидше до Турна біжи й передай цю останню новину —826] Хай поспішає до бою й троянців задержить під містом.827] Отже, прощай!» Це мовить, і віжки пускає, й на землю828] Зсунулась вся мимохіть. Усе її тіло безвладне829] Стигне поволі, на шиї зів’ялій голівка повисла,830] Смертю огорнута, й зброя спадає, й душа у світ тіней,831] Стогнучи гірко, відходить. І враз тоді крик неймовірний832] Знявся до неба, до зір золотистих понісся. Як тільки833] Впала Камілла, то бій загострився ще дужче, і тевкри,834] Що тільки сили, всі лавами ринули разом до бою,835] З ними й тірренські вожді, і Евандрова рать аркадійська.