Незважаючи на умовляння Латина і сльози Амати, Турн зважується на двобій з Енеєм, який без заперечень його приймає. Умови бою з обох сторін підтверджуються клятвами. Турнова сестра Ютурна, за намовою Юнони, підбурює рутулів почати замість того загальну битву, причому в ній поранено самого Енея. Зрадівши з цього, Турн іде в наступ на троянців. Еней, рану якого зціляє Венера, повертається в битву і довго шукає зустрічі з Турном. Цариця Амата, гадаючи, що Турна вже вбито, кінчає життя самогубством. Турн виходить на двобій з Енеєм. З волі Юпітера Ютурна відступає від брата, і Еней після тривалого бою убиває свого головного ворога.
1] Турн, як побачив, що битва кривава латинів зламала,
2] Втратили дух вони, й очі усіх на ньому зупинились,
3] З нього жадають здійснить обіцянку[432], то сам запалився
4] Непримиренністю й гордим завзяттям. Мов лев на пунійських
5] Пастівнях, ранений тяжко у груди ловцями, до бою
6] Рветься завзято і м’язами трусить на шиї гривастій,
7] Ломить безстрашно той спис, що вбив йому в тіло злочинець,
8] З ревом вишкірює пащу криваву. Так само і в Турна
9] Лють зайнялась невгамовна у грудях. Тоді до царя[433] він
10] Раптом озвався і так у збентеженні став говорити:
11] «Турн відкладати не буде, не мають причини ламати
12] Слово енейці нікчемні, ані договір відміняти.
13] Я виступаю назустріч. Готуй же, мій батечку, жертву[434],
14] Лагодь умову. Бо я або скину цією рукою
15] В Тартар дарданця, із Азії втеклого, — хай же сідає
16] Військо латинське і стежить за боєм, залізом спростую
17] Сам звинувачення спільне, — або вже нехай переможе
18] Й візьме жоною Лавінію». Але із серцем спокійним
19] Відповідає Латин: «О, юначе з душею героя,
20] Скільки в завзятті нестримному рвешся вперед ти занадто,
21] Стільки повинен я все розсудить і в турботі про тебе
22] Зважить всі випадки. Маєш ти й Давнове батьківське царство,
23] Й міст є у тебе багато, здобутих твоєю рукою,
24] Й золото є у Латина, і рад він тобі його дати.
25] Інших дівчат є в латинів багато славетного роду
26] В землях Лавренту. Дозволь же гірку тобі правду сказати,
27] Щиру, без хитрощів, ти ж її добре затям собі в серці.
28] Доньку свою ні за кого з усіх женихів я тутешніх
29] Видать не міг (про це мені люди й боги віщували).
30] Здоланий я лиш любов’ю до тебе, спорідненням кровним,
31] Жінки сумними сльозами і, узи усі перервавши,
32] Взяв наречену від зятя[435], за зброю вхопивсь нечестиво.
33] Бачиш ти, Турне, які з того дня мені стались пригоди,
34] Війни які, і скільки ти перший трудів перетерпів.
35] Двічі побиті у битві великій, італів надії
36] Ледве підтримать ми можемо в місті. Ще Тіброві води
37] Теплі від нашої крові, все поле кістьми забіліло.
38] Як же вертатись назад? Не безглуздя нам мислі міняє?
39] Якщо по Турновій смерті в них бачити друзів готов я,
40] Чом не кінчити війну, коли він і живий, і здоровий?
41] Що мені скажуть рідні рутули й Італії решта,
42] Якщо на смерть — згинь це слово! — послав би тебе я, що сватать
43] Доньку у мене хотів? На війні ж то усяке буває.
44] Май милосердя до батька старого, що в рідній Ардеї
45] Тужить, далеко від тебе». Проте невгамовного Турна
46] Не зупинила ця мова. Ще дужче горить він, від ліків
47] Дужче хворіє. Як мова вернулась, почав говорити:
48] «Мій найдорожчий, покинь ту журбу, яку маєш за мене,
49] Дуже прошу тебе, смертю дозволь мені славу здобути.
50] Кидать списами і сіять залізо й ми вміємо, батьку,
51] Кров і від наших ударів тече. О, буде далеко
52] Мати богиня[436], щоб ніжно в жіночу хмарину окутать,
53] Як утікатиме він, та й самій щоб у тіні сховатись».
вернуться
Готуй же, мій батечку, жертву… — Будь-якому договору передували релігійний акт жертвоприношення і молитва.
вернуться
Натяк Турна на допомогу Енею з боку Венери в Троянську війну.