54] Та, боячися нового війни повороту, цариця
55] Плакала й, вмерти готова, так мовила зятю палкому:
56] «Турне, як в серці твоєму є шана якась до Амати, —
57] Цими словами гіркими тебе заклинаю: в нещасній
58] Старості нині мені ти єдина надія і захист;
59] Честь ти й держава Латина, і дому єдина підпора.
60] Лиш одного я прошу: відмовся із тевкрами битись.
61] Знай-бо, яка б тебе доля у тому бою не постигла,
62] Буде й моя вона: кину з тобою і я осоружний
63] Світ цей, не буду як бранка на зятя Енея дивитись».
64] Матері слів цих Лавінія слухає й росить сльозами
65] Щоки гарячі; палка соромливість вогняним рум’янцем
66] Личко розпалене вкрила. Немов хто багрянцем кривавим
67] Кість би слонову торкнув, або у трояндах рожевих
68] Ніжно б лілеї умить забіліли, така була барва
69] Личка дівочого. Серце у нього щемить від кохання,
70] Очі втопив у дівоче лице; і ще дужче жагою
71] Битви палає і коротко так до Амати він мовить:
72] «Мамо, коли я на Марсів завзятий двобій вирушаю,
73] Не проводжай ти сльозами мене, цим віщанням журливим, —
74] Турн все одно-бо від смерті не вільний. Ти зараз, Ідмоне,
75] Перекажи владареві фрігійському слово немиле:
76] Тільки-но виїде завтра рожева Аврора на обрій
77] У колісниці багряній, нехай не веде своїх тевкрів
78] Він на рутулів, хай рать відпочине й фрігійська й рутульська;
79] Нашою кров’ю ми долю війни вирішаймо; на тому
80] Полі обом нам дружини Лавінії треба шукати».
81] Так він промовив, і швидко додому вернувся, й, звелівши
82] Коні собі привести, аж зрадів, як до нього заржали.
83] В дарі величнім Пілумнові їх ще дала Орітія,
84] Білі, біліші від снігу, від вітру прудкіш. Довкола
85] Стали і жваві погоничі їх і, простягши долоні,
86] Груди поплескують, чешуть їм шиї гривасті. А сам він
87] Панцир вдягає на плечі, що золотом сяє й металом
88] Білим, а потім ще меч він бере в свої руки і щит свій;
89] Червоногривий шолом і той меч, який Давнові-батьку
90] Викував бог, повелитель вогню[437], і у хвилях стігійських
91] Загартував ще розжарений. Списа міцного своєю
92] Дужою взяв він рукою; той спис на середині самій
93] В залі стояв, на колону могутню опертий; з аврунка
94] Актора був це трофей. Ним із силою Турн потрясає
95] Й мовить: «О списе мій вірний, мойого бажання ніколи
96] Ще ти не зрадив; настала хвилина рішуча; то Актор
97] Мав тебе дужий, тепер ти у Турна в правиці. Вчини ж бо,
98] Щоб повалився у порох півмуж той фрігійський[438], а сильні
99] Руки мої, з нього панцир ізнявши, самого роздерли,
100] Кучері ж, звиті гарячим залізом і міррою злиті,
101] Геть забруднили». Отак він шаліє, лице облилося
102] Жаром, аж іскрами сипле, а очі вогнем розгорілись.
103] Страшно реве, наче бик, коли перший він бій починає,
104] Впреться ногами у пень і пробує гнів свій зігнати,
105] Та лиш вітрам посилає удари або розкидає
106] Купи сипкого піску, готуючись герць починати.
107] Та одночасно і грізний Еней, у Венериній зброї,
108] Запал до бою в собі нагнітає й роз’ятрює гнів свій,
109] Радий, що може таким договором війну закінчити.
110] Друзів він тим потішає своїх і сумного Іула,
111] Страхом повитого, і про свою їм нагадує долю,
112] Каже мужам занести його згоду Латину цареві,
113] Певного миру умови від нього йому пред’явити.
114] Вранці, лиш заграва рання верхів’я гірські золотити
115] Світлом взялася, а з глибу морського вже сонячні коні
116] Вийшли і з ніздрів, угору піднятих, сипнули промінням, —
117] Тут же, під мурами міста великого[439], міряли поле
118] Й підготовляли для бою й рутули, і тевкри і ватру
119] В самій середині, й спільним богам вівтарі із дернини;
120] Воду несли і вогонь, а на них фартухи пурпурові
121] Й зелень на скронях. Із брами густими спливають рядами
122] Збройні авзонські полки. А з противного боку троянське
123] Військо й тірренське, всілякого роду, озброєні, наче
124] Грізний їх Марс викликає до бою. Поміж тисячами,
125] Сяючи золотом та багрецем, їх вожді пробігають.
126] Був тут Мнестей, Ассарака нащадок, хоробрий Азілас,
127] Славний був витязь комонний Мессап, покоління нептунське.
128] Знак лиш дали, і кожен зайняв своє місце. Вбивають
129] Ратища в землю й щити опирають. Цікаве жіноцтво
130] Вибігло й чернь безборонна, і древні діди теж обсіли
131] Башти й покрівлі домів, інші товпляться в брамах високих.
132] Зверху гори, яка нині Альбанською зветься, — тоді ще
133] Ймення не мала, ні слави й хвали, — в тому часі Юнона,
134] Все оглядаючи перед собою, на поле дивилась.
135] Бачила там і лаврентів ряди, і троянців загони,
136] Й місто Латина. Богиня до Турна сестри[440], теж богині,
137] Що під опікою в неї озера і ріки шумливі
138] (Сам бог Юпітер її наділив, ефіру владика,
139] Честю цією за те, що забрав її цноту дівочу),
140] Так промовляє: «Німфо, окрасо річок, наймиліша
141] Серцю моєму, ти знаєш про те, що з усіх латинянок,
142] Тих, що в Юпітера, духом великого, мали невдячне
143] Ложе, тебе я єдину взяла і з охотою в небі
144] Місце дала тобі. Знай же про біль твій, щоб ти не жалілась
145] Потім на мене, Ютурно. Лиш поки здавалось, що доля
146] Лагідна й парки на те дозволяють, щоб справи латинські
147] Добре стояли, я Турна і мури твої боронила.
148] Нині я бачу, що цей молодець на зустріч невірній
149] Долі іде, що день парок і сила ворожа вже близько.
150] Я на цю битву й на ці договори не можу дивитись.
151] Ти, якщо маєш відвагу що вдіять для брата, то швидко
152] Йди туди, так і належить сестрі. Але, може, ще прийдуть
153] Кращі часи для нещасних». Заледве сказала слова ті,
154] Сльози рясні у Ютурни з очей полилися. Без ліку
155] Б’є кулаками себе вона в груди свої благородні.
156] «Це не на сльози пора, — їй Сатурнова донька Юнона
157] Каже, — йди швидше і брата рятуй, якщо можна, від смерті,
158] Може, війну ще продовжиш, укладений договір зірвеш.
159] Я тобі раджу, відважся». Дала настанови й лишила
160] В сумніві, дуже схвильовану, з раною в серці, у смутку.