161] Ідуть тим часом царі. Премогутню особу Латина
162] Четверо коней везуть; оздобою скроней у нього —
163] Променів двічі по шість золотих, а це доказ, що Сонце —
164] Предок його[441]. Турн парою білих на повозі їде
165] И широколезими має списами двома. З того боку
166] Батько Еней — цей початок всього покоління народу
167] Римського — зоряним сяє щитом, світить зброєю неба;
168] Поряд — Асканій, ця друга надія великого Риму.
169] З табору вийшли; і жрець в білій шаті пригнав щетинясту
170] Свинку, й ягницю вовнисту до ватри жертовної гонить.
171] Всі, повертаючи очі до сонця ясного, що сходить,
172] З рук обсипають крупами солоними жертву, мечами
173] Кінчики шерсті з чола цих тварин обтинають і ватру
174] З жертвенних чаш поливають. Тоді витягає із піхов
175] Меч свій побожний Еней і таке до богів шле благання:
176] «Сонцю і Земле, за вас стільки горя устиг я зазнати,
177] Свідками будьте молитви моєї, і ти, всемогутній
178] Батьку, і ти, його вірна дружино, Сатурнова донько,
179] Будь ласкавіша, володарко неба, до мене, й ти, Марсе,
180] Батьку преславний, що війнами з волі своєї керуєш.
181] Вас я, джерела й річки, закликаю і всі, скільки є вас,
182] Сили божисті високого неба і сині морської!
183] Все ж, як мене Турн авзонський в двобої тепер переможе,
184] Вийти повинні подолані в місто Евандра. З земель цих
185] Вийде й Іул; хай потім ніколи енейці не сміють
186] Напади збройно чинити й пустошити ці володіння.
187] А коли нашого Марса до нас Перемога прихилить, —
188] Скорше я так сподіваюсь, хай божа така буде воля, —
189] Не накажу я, щоб піддані тевкрам були італійці,
190] Й царства для себе не прагну. Тоді хай обидва народи,
191] Жоден не здоланий, злучаться разом, на рівних началах.
192] Дам лиш обряди й богів, а зброя Латинові-тестю[442]
193] Й влада хай тестю належить. Столицю для мене збудують
194] Тевкри, і назву Лавінія дасть їй». Еней так промовив.
195] Зараз по ньому Латин, правицю до зір простягнувши
196] Й очі до неба підносячи, так говорить починає:
197] «Я присягаюсь, Енею, так само землею і морем,
198] Й зорями, й дітьми Латони[443], й дволикого Януса ім’ям,
199] Силами божими й храмом святим невблаганного Діта, —
200] Батько, що громом союзи освячує, хай це почує.
201] Руку кладу на жертовник, боги і цей жар мені свідки, —
202] Зірвано мир і союз італійський не буде повіки.
203] Доля яка не була б, жодна сила не змінить моєї
204] Волі ніколи, хоча б затопило потопом всю землю,
205] Хоч провалилося б небо у Тартар. Так, як цей скіпетр, —
206] Він-бо, до речі, тримав своє берло в правиці, — ніколи
207] Віття зеленого з себе не пустить і тіні не кине
208] З часу, як в лісі від пня його стято і він під залізом,
209] Бідний, гілля — своїх рук — і листя — волосся — позбувся.
210] Деревом був він, а нині митцева рука його вбрала
211] В мідну оздобу й латинським батькам віддала, щоб носили».
212] Цими словами вони закріпляли свої договори,
213] Знаттю оточені. Стали тоді за обрядом тварини
214] Різать над жаром і нутрощі їм ще живим виривати,
215] І на жертовники ставили посуд, наповнений ними.