425] Чом стоїте так?» — гукає Япіг і завзяття до бою426] Перший йому додає: «Не людська в тому сила, Енею,427] І не лікарське уміння, й не руки мої тобі поміч428] Цю подають; діє вища тут сила якась божественна429] Й шле на ще більше тебе вона діло!» Він, жадібний бою,430] Зараз литки в золоті наголінники сильно обвивши,431] Ждати вже довше не хоче, вимахує списом. Як панцир432] Був уже в нього на плечах і щит його звичний при боці,433] В зброї увесь, він Асканія, щиро обнявши, голубить,434] Палко цілує його з-під шолома і так промовляє:435] «Доблесті, хлопче, і праці тяжкої від мене учися,436] Щастя ж — від інших. Правиця моя у боях цих для тебе437] Захистом буде і до нагород приведе до великих.438] Запам’ятай же тепер, — як досягнеш дозрілого віку439] Й приклади близьких згадаєш, і те хай в душі твоїй встане,440] Що показав тобі батько Еней і Гектор, твій дядько».441] Так промовляє могутній герой і виходить із брами,442] Й списом в руці потрясає великим; Антей із Мнестеєм443] Тиснуться вслід, вся громада велика, лишаючи табір,444] Струменем рине. Пил очі засліплює, бита ногами445] Стогне земля. І побачив їх Турн, як навпроти із валу446] Сходили; бачать авзонці, і трепет холодний пройняв їх447] Аж до кісток. А найперша з латинів Ютурна, почувши448] І розпізнавши той гул бойовий, стала з страху тікати.449] Він же по полю, як вихор, летить і веде за собою450] Чорну від куряви рать. Часом так до землі крізь сузір’я451] Хмари ввірвуться, і йде хуртовина із повного моря452] Прямо на сушу, і серце давно в хліборобів нещасних453] Передчуває те все і щемить; а лихі буревії454] Ліс вивертають і засіви стелють, все нищать довкола;455] Шум перед тим ураганом вітри аж на берег доносять.456] Так і ретейський вожай[449] свій виводить загін на вороже457] Військо, що вийшло навпроти; ідуть вони муж коло мужа458] В лавах густих. Тімбрей вбив мечем Озіріда страшного,459] Вбив і Архета Мнестей, Епулона Ахат, а Уфента460] Вбив Гіант; ще й Толумній загинув, віщун, той, що перший461] Кинув свій спис у ряди ворогів. І жахливий до неба462] Крик залунав; рутули, до втечі звернувшись на полі,463] Так утікали, що курява встала за ними. Не хоче464] Навіть тікаючих бити Еней, ні на тих нападати,465] Що в рукопашну ідуть, ні на тих, що на віддалі спритно466] Кидають списи; він тільки в цій куряві темній шукає467] Турна, за ним лише стежить і з ним лиш боротись бажає.468] Саме цього боячись героїня Ютурна найбільше,469] Раптом Метіска, погонича Турна, додолу скидає,470] Вирвавши віжки у нього, й лишає його, й коли з дишлем471] Він покотився, сама його місце займає й керує,472] Віжки хвилясті вхопивши до рук і узявши в Метіска473] Голос, і вигляд, і зброю. Як ластівка чорна влітає474] Десь на подвір’я велике господаря можного й пурха475] Скрізь по високій світлиці, шукаючи корму скупого,476] Щоб прокормити крикливе гніздо, й то в просторих щебече477] Портиках, то над басейном, — так само Ютурна женеться478] Кіньми поміж ворогами й на бистрій своїй колісниці479] Все облітає й то тут, а то там тріумфуючим брата480] Виявить, але до бою його допустити не хоче,481] Лиш манівцями далеко літає. Еней же так само482] З Другого боку зважає на витівки ті й не спускає483] Мужа з очей, і його в розмаїтій рядів мішанині484] Голосно кличе. І скільки на ворога оком не кидав485] І перейнять на бігу не старався він коні крилаті,486] Стільки ж і повіз вертала Ютурна. І що тут робити?487] Лютість у серці даремно у нього кипить, і безладно488] Журні думки в’ялять йому мозок. Мессап легконогий,489] Випадком мавши в лівиці два списи, залізом окуті,490] Раптом націливсь одним з них і в нього упевнено кинув.491] Втримавсь Еней і, прикрившись щитом, схиливсь на коліно.492] Спис, проте, в леті вершечок шолома відбив і відкраяв493] Гребінь у воїна. Гнівом він зразу скипів, як угледів494] Підступ довкола й побачив, що Турнові коні тікають495] Із колісницею, й щиро взивав він до свідків, що згоду496] Зламано, — і до Юпітера, й до вівтарів він звертався.497] Врешті, до бою рушає в середину саму, — й сприяє498] Марс йому в цім, — і страшну, без розбору, тоді різанину499] Чинить і гніву своєму вже віжки цілком попускає.
500] Хто ж із богів ті страхіття мені оспіває, й жахливе501] Кровопролиття, й загибель героїв по цілому полю,502] Що заподіяв то Турн її сам, то володар троянський?503] Але невже побажав ти, Юпітере, щоб між собою504] Бились народи, що в вічному мирі їм жить подобало?505] Довго не гаючись, з розмаху зразу ж рутула Сукрона —506] Перший цей бій був, що тевкрам дозволив устояти в полі, —507] Вдарив Еней поміж ребра, де смерть досягає найшвидше,508] Й немилосердний свій меч заганяє в самісінькі груди.509] Турн же Аміка скидає з коня, й, підійшовши, вбиває510] Списом, а брата Діора мечем, і обом відтинає511] Голови, й, кров’ю омиті, чіпляє обидві на повіз.512] Той убиває Талона, й Таная, й героя Цетега,513] Трьох їх кладе він в одному бою, ще й сумного Оніта, —514] Це Ехіонів нащадок, а мати його — Перідія.515] Цей убиває лікійських братів із землі Аполлона516] І юнака, що даремно ненавидів війни, Менета,517] Родом з Аркадії, а ремеслом було в нього рибальство518] Над узбережжями рибної Лерни. Була там у нього519] Вбога хатина, не знав він, сердешний, високих порогів,520] Батько на найманім полі орав. Мов пожар, що огорне521] Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,522] Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину523] З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі524] Нищать усе і руйнують, — так само, з не меншим розгоном525] Турн і Еней розгулялись у бої. І гнівом палає526] В кожного серце, аж рве йому груди, що зроду не знають,527] Як то подоланим бути, й тепер, що є сили, на рани528] Рвуться. Муррана, що рід від царів латинських виводив,529] З діда і прадіда кожне в тім роді ім’я було царське,530] З повозу вбив сам Еней, великий пославши на нього531] Скелі відламок, і сторчголов кинув його він на землю.532] Той під ярмо і під упряж упав, і по ньому проїхав533] Повіз, і в бігу копитами коні його потоптали,534] З пам’яті те упустивши, що він їх хазяїн. А Гілла,535] Що безугавно гасав і бундючно хваливсь, перестрінув536] Турн і списа у скроні встромив йому, золотом криті, —537] Вгруз він у мозок йому крізь шолом. І тебе, наймужніший538] З греків Кретею, правиця твоя не спасла перед Турном.539] Не захистили й Купенка боги[450], як Еней появився.540] Груди свої він під спис, окутий залізом, підставив, —541] Й щит не поміг йому мідний, сердезі. Еоле, й тебе ж бо542] Бачило поле Лаврента, як падав в бою ти й далеко543] Землю прикрив своїм трупом; ти впав, хоч полки арголійські544] Не подолали тебе, і навіть Ахілл не звитяжив,545] Той, що Пріамове царство розбив. Тут чекала на тебе546] Смерть; там, у Лірні під їдою, дім твій стоїть величавий,547] А в лаврентійській країні могила. Врешті, війська всі548] Стрілися тут у бою, як дарданські, так і латинські.549] Тут і Мнестей, і завзятий Серест, і Мессап був, приборкач550] Коней, і мужній Азілас, й етруські фаланги, були тут551] І аркадійські Евандра полки. І на що кому сила552] Лиш дозволяє, так бореться кожний герой сам за себе;553] Тут ні перерви нема, ні спочинку, кипить бій великий.