146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки
147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа
148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани
149] Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених греків
150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:
151] Нащо вони величезного цього коня збудували?
152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?»
153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,
154] Звільнені руки до неба піднісши: «Вас кличу за свідків, —
155] Каже, — о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні
156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,
157] Що їх як жертва носив я, — вже вільно мені потоптати
158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни
159] Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони
160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,
161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,
162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.
163] Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату
164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний
165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,
166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,
167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали
168] Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок
169] Діви святої, від тої хвилини надії данайців
170] Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась
171] Сила данайців, і серце богині від них відвернулось.
172] Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;
173] Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,
174] Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,
175] Тричі сама на долівці вона підвелася — о диво! —
176] Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.
177] Їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може
178] Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання
179] В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких
180] Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени
181] Нині поїхали з вітром, то там вони зброю готують,
182] Ласки шукають в богів і неждано, проїхавши морем,
183] Знову тут будуть, — Калхант ворожіння ті так викладає.
184] Статую цю за палладій, зневажену божу святиню,
185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.
186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,
187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,
188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,
189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.
190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві, —
191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,
192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.
193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною
194] Азія аж до Пелопових мурів[39] великою піде;
195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає».