681] Так промовляє і, скочивши з повоза, мчить через поле,
682] Через ворожі ряди і вихор летючої зброї,
683] В смутку сестру залишивши, й ряди бойові розриває
684] В бігу швидкому. Як з верху гори десь відірветься скеля,
685] Вітром відламана, що її злива підмиє, чи років
686] Давність, підкравшись, потроху розточить, і в прірву глибоку
687] Раптом летить із великим розгоном гора зрихлявіла,
688] Скаче по грунту і все, загортаючи, рве за собою, —
689] Ліс і худобу, й людину, — прорвавши ряди бойовії,
690] Турн так до мурів міських полетів, там де густо спливала
691] Кров’ю земля й де свистіли списи у повітрі. Рукою
692] Знак подає він і так промовляє: «Спиніться, рутули,
693] Стримайте зброю й латини, яка не була б уже доля,
694] Буде моя вона. Сам я повинен, по правді, за всіх вас
695] Змити за зламане слово вину й розв’язать все залізом».
696] Всі відійшли із середини й місце йому уступили.
697] Батько Еней, ім’я Турна почувши, свій замок лишає,
698] Мури лишає високі, і всі на путі перепони
699] Геть усуває, і, всякі свої відкладаючи справи,
700] Радості стримать не може, лиш брязкає зброєю грізно,
701] Наче Афон, або Ерікс, або й Апеннін сам, наш батько[451],
702] Буйно дубами шумить і веселе чоло, оповите
703] Снігом, до неба підносить. Уже і рутули, й троянці
704] Навперегін, уже очі й італи на нього звернули,
705] Й ті, що на мурах високих були й їх згори боронили,
706] Й ті, що внизу тараном розбивали твердиню, всі разом
707] Скинули зброю із себе. Могутній Латин із героїв
708] Дуже дивується, що хоч у різних околицях світу
709] Десь народились, а тут ізійшлися боротись залізом.
710] Ті ж, коли вільно відкрилося поле широке, списами
711] З віддалі кинули й наскоком в бій рукопашний вступили —
712] Аж задзвеніли їх мідні щити і земля застогнала;
713] Вої ж удари мечів ще подвоюють, — щастя і мужність
714] Разом сплелись тут в одно. Так часом на Сілі високій
715] Чи на верхів’ях Табурна бики два, в бою десь зустрівшись,
716] Чола ворожі один проти одного звернуть, і з жаху
717] Їх пастухи відступають, і вся череда заніміє;
718] В страху телиці стоять і чекають усі, бо не знають,
719] Хто буде в лісі хазяїн, за ким череда попрямує.
720] І з величезною міццю вони себе ранять взаємно
721] Й колють рогами, впираючись, дужими; кров’ю рясною
722] Шиї змивають і груди, а рев їх по лісу лунає.
723] Так поміж себе й троянець Еней, і син Давна геройський
724] Вдарили спершу щитами, що гуркіт пішов аж до неба,
725] Сам же Юпітер, зрівнявши вагу, терези встановляє
726] Й долі дві різні обох їх кладе, кого бій цей погубить,
727] Смерть в який бік переважить. Тут кинувся Турн — він гадає,
728] Що це безкарно обійдеться все, — і вгору піднісши
729] Меч, цілим тілом подався за ним і рубає; троянці
730] Ахнули тут, і латини злякались, в напрузі чекає
731] Військо обабіч. Та меч віроломний зламався і був би
732] В розпалі бою бійця на загибель лишив, якби втечі
733] Він рятівній не віддавсь. Тікає він швидше за Евра,
734] Щойно побачив меча незнайому йому рукоятку
735] У безборонній правиці своїй. Чутка є, що коли він,
736] Вперше у бій вирушавши, сідав на запряжених коней,
737] То залишив, поспішаючи, батьківський меч свій удома
738] Й зброю Метіска, візниці, вхопив, і її вистачало,
739] Поки розсіяні тевкри тікали; в бою ж як зустрів він
740] Зброю Вулкана[452] божисту, меч людський розбивсь від удару,
741] Наче крижина, на жовтім піску лиш поблискують друзки.
742] Турн, мов безумний, тікає зі страху по полю розлогім,
743] І то сюди, то туди він непевні заточує кола;
744] Бо навкруги уже тевкри густими рядами замкнули
745] Шлях перед ним, — і звідси — болото велике, а звідти —
746] Мури стрімкі оточили. Еней, хоч коліна, стрілою
747] Ранені, недомагають, а часом і біг зупиняють,
748] Розгарячившися, кинувсь в погоню й сягає ногами
749] В п’яти того, що зі страху тікає. Як гончий собака
750] Оленя в закруті річки догонить, або в загороду
751] З пір’я червоного[453] гавкотом вже зажене безугавним,
752] Той же, засади злякавшись і кручі над берегом річки,
753] Тисячу раз навмання то у цей, то у той бік стрибає.
754] Скорий умбрієць[454], проте, біля нього, вже дише на нього,
755] Ось-ось ухопить, здається, вхопив, уже клацнув зубами, —
756] Клацнув усе ж таки марно. І от тоді вереск великий
757] Зчиниться, берег і озеро аж відгукнуться, аж небо
758] Галасом тим залунає. Так Турн утікає й при цьому
759] Лає рутулів усіх, поіменно їх кличе, благає,
760] Щоб хтось подав йому меч його, всім їм відомий. Еней же
761] Смертю на місці загрожує кожному, хто лиш підійде.
762] Всім їм, у жах оповитим, грозить він, що місто зруйнує,
763] Й Турнові вже наступає на п’яти, хоч сам весь у ранах.
764] П’ять раз оббігли туди вже й сюди і назад завернули.
765] Не про малу нагороду-бо тут, не про жарти ідеться:
766] Бій за життя і за Турнову кров тут ведеться завзятий.
вернуться
453
вернуться
454