636] Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,
637] До стародавнього дому, то батько, якого хотів я
638] Винести в гори високі[59] найперше, й шукав його, зразу ж
639] Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,
640] Бути ізгоєм. «А ви, — так промовив, — у кого ще в жилах
641] Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,
642] Ви утікайте.
643] Плив би я довше, коли б того в небі богове схотіли
644] И дім цей мені зберегли б. Уже досить, і більш, ніж доволі,
645] Бачили в’яві загибель одну[60] і захоплення міста
646] Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло
647] І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог —
648] Він змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання
649] Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб,
650] Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду
651] Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив».
652] Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.
653] Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,
654] Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою
655] Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.
656] Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.
657] В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;
658] Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?
659] «Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,
660] Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів’я це вийшло?
661] З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,
662] Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої
663] Ще приєднати себе й своїх рідних, — цій долі вже навстіж
664] Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама
665] Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька
666] Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,
667] Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала, —
668] Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,
669] Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?
670] Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година
671] Б’є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,
672] Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув».
673] Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву
674] Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу. Та жінка
675] Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого
676] Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:
677] «Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.
678] Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,
679] Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,
680] Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?»
681] Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.
682] Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.
683] Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,
684] Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула
685] Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати
686] Кучері хлопця м’якенькі, і гладити личко рожеве.
687] Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,
688] І намагаємось вогник святий погасити водою,
689] Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,
690] Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:
691] «О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання,
692] Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша побожність,
693] Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».
694] Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва
695] Гуркіт з небес[61] громовий і крізь пітьму зоря пролетіла
696] Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.
697] Бачили ми, як вона, над покрівлею дому майнувши,
698] В лісі Ідайськім далеко сховалася, свій позначивши
699] Шлях променистий, і довго ще в небі палала та світла
700] Смуга, і сіркою довго усе навкруги димувало.
701] Цим переконаний батько тоді устає і на небо
702] Дивиться, кличе богів і мольби шле до зірки святої:
703] «Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я.
704] Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.
705] Троя — у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину,
706] І не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш».
707] Так він сказав. А вогню гуготіння усе виразніше
708] Йде крізь будинки, і хвилями котить все ближче пожежа.
709] «Гей же, мій батечку любий, на спину мені садовися,
710] Сам тобі плечі підставлю, тягар цей мені не завадить.
711] Як би тепер не було, в нас одна небезпека є спільна,
712] Й спільний рятунок обох нас чекає, й Іул наш маленький
713] Піде із нами, а трохи оподаль ітиме дружина.
714] Ви, мої слуги, уважно затямте все те, що скажу вам:
715] Є поза містом могила, і храм стародавній Церери
716] Там опустілий стоїть, і старий кипарис коло нього;
717] Наші побожні батьки шанували той храм довгі роки.
718] Там біля храму ми стрінемся всі, звідкіля хто надійде.
719] Батьку, ти святощі візьмеш у руки і рідних пенатів.
720] Їх доторкатись не личить мені, коли з бою такого,
721] З січі такої кривавої я повертаюсь, аж доки
722] Я не обмиюсь живою водою».
723] Так я промовив, і шию, і плечі широкі згинаю,
724] Шкуру левину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь
725] Взяти тягар свій. За руку вчепився Іул мій маленький
726] І підбігає за батьком нерівними кроками; ззаду
727] Квапиться жінка. Йдемо крізь закутини, в пітьму сповиті.
728] Тут-то мене, кого жодна ще зброя ніде не страшила,
729] Ні величезні грецькі фаланги, що стали навпроти, —
730] Кожний вітрець вже лякає, звук кожен мене непокоїть.
731] Весь я за ношу тремчу, за супутників любих боюся.
вернуться
60