732] Вже наближавсь я до брам і, здавалось, страхіття дороги
733] Вже обминув, аж доходить до вух моїх, чую, десь тупіт
734] Кроків численних; а батько крізь темінь зирнув і гукає:
735] «Сину, тікай, бо женуться, — й щити вже я сяючі бачу,
736] Міді я блиск пізнаю». Тут не знаю, яке зловороже
737] Розум мені божество відняло, помутивши, бо тільки
738] Я завернув з роздоріжжя і вийшов із вулиць знайомих,
739] Раптом дружину Креузу у мене, невдахи, забрала
740] Доля нещадна. Не знаю, спинилася десь на хвилину
741] І заблудила, чи, може, втомившися, трохи присіла;
742] Годі сказати, та більше у вічі її я не бачив.
743] Не оглядавсь позад себе тоді я, мені-бо й на думку
744] Навіть не спало, що, може, згубилась, аж поки прийшли ми
745] Всі до узвишшя й святого, старинного храму Церери.
746] Тут ми зібралися всі, лиш її бракувало, — і сина,
747] І чоловіка вона обманула. На кого, безумний,
748] Не нарікав я з людей і з богів, і що жахливіше
749] Бачив я в знищенім місті? Асканія, батька Анхіса
750] Й Трої пенатів на друзів лишив я, в ярку заховавши.
751] Сам я до міста вернувся, ясну свою зброю надівши.
752] Ще раз я вирішив спробувать щастя, і знов перебігти
753] Через всю Трою, і голову знову піддать небезпекам.
754] Отже, до мурів найперше вертаюся, до потемнілих
755] В брамі порогів, з яких щойно вийшов, і тими ж слідами
756] Йду я назад і в пітьмі уважно очима шукаю.
757] Все доокола страшить і сама уже тиша лякає.
758] Потім додому — а чи не туди, не туди повернулась, —
759] Знову іду. А данайці напали й весь дім зайняли вже;
760] Вітром вогонь ненажерливий аж на покрівлю заносить,
761] Полум’я вгору шугає, і жар досягає до неба.
762] Далі іду я й дивлюсь на оселю Пріама й на замок.
763] Тут, в опустілих притворах притулку Юнони, на варті
764] Стали вже вибрані Фенікс й Улісс лиховісний — сторожать
765] Здобич. Скарби сюди зносять багаті, грабовані в Трої
766] Божі престоли з палаючих храмів, із золота чаші
767] Й одіж всіляку, з пожару здобуту. Кругом малі діти
768] Й трепетні їх матері стоять тут із страхом навколо
769] В довгих рядах.
770] Зважився навіть я голос у темряві свій подавати,
771] І залунав він по вулицях скрізь, як із жалем Креузу
772] Безперестанно і знову, і знову я кликав даремно.
773] Поки шукав я, ганявсь безконечно по цілому місту,
774] Образ нещасний Креузи з’явився і тінь її власна
775] Перед моїми очима, ця більша, ніж та, яку знав я[62].
776] Я обімлів, стало дибом волосся, й заклякнув мій голос.
777] Так тоді мовить вона, щоб журбу з мого серця здійняти:
778] «Мій чоловіче солодкий, чого завдаєш ти тяжкого
779] Серцеві болю? Це все не без волі богів відбулося.
780] Звідси не вільно тобі відвести із собою Креузу,
781] Владар найвищий Олімпу на це не дозволить. Ізгоєм
782] В землі далекі ти підеш, скородити будеш широке
783] Море, прибудеш в Гесперії землю, де котить лідійський
784] Тібр[63] повз ниви багатих мужів свої тихії води.
785] Щастя велике тебе там чекає: і царство, й дружина
786] Царського роду. Утри ж свої сльози по милій Креузі.
787] Горді оселі долопів чи то мірмідонів не буду
788] Я оглядати, ні грецьким жінкам я не буду служити,
789] Я-бо дарданського роду, невістка богині Венери.
790] Мати велика богів[64] тут мене на землі цій задержить.
791] Отже, прощай і любов збережи нашу спільну до сина».
792] Мовила це і лишила мене, хоч ридав я й багато
793] Їй розказати хотів, розплилася у хмарах легеньких.
794] Тричі її намагався руками за шию обняти,
795] Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,
796] Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.
797] Врешті вернувсь я до друзів своїх, коли ніч проминула.
вернуться
63