49] Це ж бо нещасний Пріам Полідора того вже раніше
50] Вислав таємно, щоб жив у владики фракійського. Безліч
51] Золота дав йому, тільки надію на зброю дарданську
52] Тратить почав і побачив, що місто в облозі навколо.
53] Той же, як тевкрів зломилася сила й покинуло щастя,
54] До переможців пристав, перейшов в Агамемнонів табір,
55] Мав за ніщо він сумління — убив Полідора й насильством
56] Золото все захопив. Гей, та до чого ж людей ти доводиш,
57] Золота клята жаго! Щойно жах мої кості покинув,
58] Вибранцям першим народу й насамперед батьку своєму
59] Доповідаю про божі ознаки й прошу їх поради.
60] Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,
61] Де осквернили гостинність, і вітрові флот наш піддати.
62] Тож Полідорові чинимо похорон ми, і великий
63] Пагорб землі насипаємо, й манам жертовник становим
64] В темних пов’язках жалоби між чорних сумних кипарисів.
65] Коси розплівши, за звичаєм стали жінки Іліону
66] [66]В коло й пінисте з дійниць молоко іще тепле зливають.
67] В жертву священної крові із чаш ми ллємо, щоб в могилі
68] Душу впокоїти, й голосно наше прощання лунає.
69] Потім, як тільки вже стало можливо довіритись морю,
70] Хвилі й вітри вгомонились і Австер в дорогу покликав,
71] Друзі на берег виходити стали і судна стягати.
72] От уже пристань за нами, й міста вже далеко, і землі.
73] Є серед моря священна земля[67], із усіх найлюбіша
74] Матері доньок Нерея[68] й Нептуну егейському[69] також.
75] Землю, що вздовж узбереж усіляких раніше блукала[70],
76] Божий стрілець[71] прикріпив до Мікону і урвищ Гіару
77] Й дав їй можливість на місці устоять, з вітрів глузувати.
78] Отже, туди завернув я, і нас прийняла та країна
79] В пристань затишну, знесилених. Тільки ввійшли ми і шану
80] Місту на честь Аполлонову склали, назустріч нам вийшов
81] Аній-владика, жрець Феба і цар над народом, на скронях
82] Мав він пов’язки і лаври священні[72], — він зразу ж Анхіса,
83] Давнього друга, пізнав. І руки подавши, як друзі,
84] Ми до оселі ввійшли. У храмі з каміння старого
85] Став я благати: «Тімбрею, о дай мені рідний притулок,
86] Мури знеможеним дай нам, народ дай і місто тривале,
87] Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили
88] Греки й жорстокий Ахілл. Хто вождем у нас буде, куди нам —
89] Йти, де спинитися? Провість дай, батьку, нам в душі вселися».
90] Ледве сказав я слова ці, як все затряслося довкола:
91] Гай божественний, пороги і ціла гора[73] до основи,
92] І залунав від триніжка, з святині відкритої гомін.
93] Ми у покорі вклонились додолу і голос почули:
94] «Плем’я Дардана суворе, — земля, що найперше пустила
95] В світ вас, вона вас і прийме, до лона свого вас пригорне
96] З радістю, тільки найдіть ви стару свою матір. А там вже
97] Плем’я Енея на всіх узбережжях володарем буде,
98] Й діти дітей, і їх покоління далекі». Так мовив
99] Феб нам, і радість усіх пойняла. Всі жваво питають,
100] Де ж то місцевості ті, до яких Аполлон закликає,
101] З блудних наказує мандрів вертатись. Тоді, спогадавши
102] Пам’ять героїв старих, так мій батько: «Послухайте, — каже, —
103] Люду вожді, і знайте, яка жде вас доля. На морі
104] Кріт є, Юпітера острів[74] великого, й Іда-гора є.
105] Там саме нашого роду колиска. Сто міст там великих,
106] Кожне з них — царство багате. Якщо не обманює пам’ять,
107] Звідти і Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський
108] Берег і вибрав те місце на царство. Ні Троя, ні замок
109] Ще не стояв там пергамський, в долині селилися люди.
110] Звідти й наставниця наша Кібела, і звідти походять
111] Сурми лункі корибантів[75] і гаю ідайського шепіт,
112] Звідти й таємності віри[76], і леви, що їх запрягали[77]
113] У колісницю богині. Рушайте, й куди заведуть вас
114] Божі накази, ходімо і, силі вітрів поклонившись,
115] Їдьмо у царство кносійське[78]. Дорога туди недалека;
116] Хай нам поможе Юпітер, а ранок вже третьої днини
117] На узбережжі прикрітському флот наш застане». Так каже
118] И жертви належні складає богам: вола для Нептуна,
119] В жертву вола і тобі, Аполлоне прекрасний, ягницю ж
120] Чорну завіям, а білу зефірам прихильним приносить.
вернуться
66
Стародавні греки і римляни скроплювали могилу померлого молоком, медом, вином і кров’ю жертовних тварин.
вернуться
70