121] Мали ми вістку, що, прогнаний, батьківське царство покинув
122] Ідоменей, що крітські звільнилися всі узбережжя
123] Й ждуть там на нас, ворогами залишені, вільні оселі.
124] Ми покидаєм Ортігії пристань, по морю пливемо
125] Попід вакханські узгір’я на Наксос[79], зелену Донісу,
126] І Олеар, і Парос сніжно-білий[80], Кіклади, по морю
127] В коло розсіяні. Їдем по водах, де землі рясніють.
128] Крики моряцькі у різних змаганнях і спорах лунають, [67]
129] В прадідню землю на Кріт закликають пливти за попутним
130] Вітром, що віє у спину з корми. Аж приїхали, врешті,
131] В давню країну куретів. Тут швидко будую я мури
132] Міста, якого так прагнуть, — назвав я його Пергамея.
133] Назвою втішений люд закликаю, щоб щиро любив він
134] Вогнища ці і щоб замок високий над містом поставив.
135] Майже всі судна були вже на березі в місці сухому,
136] Молодь женилась і бралась до праці на новому полі;
137] Я їм закони давав і оселі. Аж раптом дихнуло
138] Гниллю повітря, зловійна зараза народу діткнулась,
139] Поле й сади навістила пора смертоносна. Одні вже
140] З милим життям розстаються, а других з ніг валить хвороба.
141] Тут іще Сіріус ниви почав неродючі палити:
142] Зела горіли й засів, який знидів, не дав з чого жити.
143] Знов до оракула Феба в Ортігії батько по морю
144] Каже пливти нам і ласки просити, коли вже, нарешті,
145] Буде кінець цій недолі, де скаже шукати розради
146] Нашому горю, куди повернути на шлях нам накаже.
147] Ніч вже настала, і сон огорнув на землі всі істоти,
148] Як показалися перед моїми очима священні
149] Божі подоби й пенати з’явились фрігійські, яких я
150] Виніс із Трої, з вогненного моря, як місто горіло.
151] Добре у єні пізнавав я їх, бо у відчинені вікна
152] Повного місяця сяйво широким лилося потоком.
153] Так говорили вони і словами журбу розганяли:
154] «Те, що сказав би самому тобі Аполлон, якби сам ти
155] Помандрував до Ортігії, тут він віщує, і нас він
156] Шле до порогів твоїх. Із тобою ми йшли крізь пожежу
157] Трої в боях, крізь розбурхане море плили кораблями —
158] Й внуків твоїх аж до зір зведемо, володіння всесвітнє
159] Місту дамо[81]; приготуй для могутніх і мури могутні;
160] І не лякайся ти труднощів довгих у втечі й мандрівці.
161] Треба оселю змінити. Не ці береги тобі радив
162] І не на Кріті звелів Аполлон оселитись делійський.
163] Є-бо країна, що назву Гесперії має від греків,
164] Древня країна, у зброї могутня й родючістю славна.
165] Там енотрійці раніше жили, а тепер, повідають,
166] Землю ту їх покоління назвало Італія йменням,
167] Провідника свого. Наша земля це, і звідти походить
168] Батько Дардан та Іac[82], а від нього й весь рід наш. Вставай же
169] Й весело батьку старому слова передай ці незмінні:
170] І Хай він шукає Коріта й авзонських земель, бо Юпітер
171] Не дозволяє тобі оселитись в країні діктейській[83]».
172] Вражений цими словами й видінням богів, я зірвався
173] Зараз з постелі, бо був це не сон, але справді віч-на-віч
174] Бачив я їх, на їх головах бачив вінки я, дивився
175] Їм у обличчя; по цілому тілі піт лився холодний.
176] Руки свої я в благанні до неба підношу й зливаю
177] Вогнище чистим вином. І, цю жертву принісши, іду я
178] Прямо до батька Анхіса і вістку веселу приношу,
179] Все по порядку йому викладаю. Він визнав подвійним
180] Рід наш і двох прабатьків[84], і визнати мусив, що знову
181] Він помилився у виборі місць стародавніх, і каже:
182] «Сину, зазнав ти троянської долі, про це лиш Кассандра
183] Нам ворожила. Тепер пригадав я, казала, яка нас
184] Доля чекає; й Гесперію завжди вона, й італійське
185] Царство тоді споминала. Та хто був би вірив, щоб тевкри
186] До узбереж гесперійських дійшли, і кого могли зрушить
187] В час той пророцтва Кассандри? Скорімося Фебові й ради
188] Слухаймо кращої». Так він промовив, і ми на цю мову
189] Радо пристали усі і покинули нашу оселю.
190] Небагатьох залишаємо там і, піднявши вітрила,
191] Переїжджаємо в утлих човнах ми безмежну пучину.