192] Як кораблі опинились в одкритому морі й землі вже
193] Більше ніде не видно було, тільки небо і море,
194] Над головою моєю похмурі з’явилися хмари,
195] Бурю і темінь несли вони, й хвилі у пітьмі заграли.
196] Котять вітри безустанно вали, і хвилі високі
197] Йдуть щохвилини, і нас розігнало по вирах безодні;
198] Хмарами день оповився, і темінь змела його світло,
199] Лиш блискавки безнастанні розшарпують хмари. Ми шлях свій
200] Губимо й сліпо блукаєм по хвилях. Тепер уже навіть
201] Сам Палінур визнає, що ні дня відрізнити від ночі,
202] Ані дороги у хвилях безмежних пізнати не може.
203] Так ми блукаєм по морю три дні і не певні, чи дні це
204] (Так було темно), й ночей беззоряних стільки ж. І щойно
205] Днини четвертої, врешті, земля почала виринати,
206] (стали рости перед нами і гори, і дим постелився.
207] Вниз паруси, налягаєм на весла! І всі мореплавці
208] Борються, піну збивають, гребуть лазуровії води.
209] Як врятувався я з моря, то перші Строфад узбережжя
210] Нас прийняли. Строфади — це ті острови в Іонійськім
211] Морі (так греки їх звали), де грізна Келайна та інші
212] Гарпії мають оселю, відколи закрито Фінеїв
213] Дім перед ними і давні столи вони з страху лишили.
214] Більш проклятущих потвор, ні мари жахливішої й гніву
215] Божого не породили ще хвилі стігійські й донині.
216] Лиця дівочі в птахів тих, та нечисть з їх шлунків стікає,
217] Руки їх — пазурі справжні, самі ж вони вічно голодні,
218] Вічно бліді їх обличчя.
219] А як причалили тут і ввійшли ми у пристань, то бачим
220] Череди цілі веселих биків по роздолах, отари
221] Кіз на траві, пастухів же ніде біля них не помітно.
222] Вийшли з ножами до них і на поміч богів закликаєм,
223] Навіть Юпітера, здобич ділити, а потім лягли ми
224] На побережжі зміястому учту багату справляти.
225] Аж надлітають зненацька із гір у зловісному леті
226] Гарпії й з лопотом сильним крильми ударяють, і тягнуть
227] Їжу із учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;
228] Крики їх дикі і сопух поганий мішаються разом.
229] Ми уступаємо й потім далеко під скельним обривом,
230] Між деревами сховавшись, готуємо в тіні глибокій
231] Знову бенкет на столах, на жертовниках жар роздуваєм.
232] А з протилежного боку, з повітря, із сховів невидних
233] Зграя ота голосна надлітає, й, кружляючи, здобич
234] Кігтями рве, й оскверняє бенкет. Тоді друзям велю я
235] Зброю вхопить для завзятого бою з тим кодлом жахливим.
236] Так, як сказав я, зробили, мечі поховали по травах,
237] Скрили щити. От як знов налетіли вони й оглушили
238] Вереском берег крутий, то Мізен із високої варти
239] Знак нам подав мідяною сурмою. Встає товариство
240] Й бій почина незвичайний — морських отих птахів мерзенних
241] Пробує сікти мечами. Але ж ані пер не береться
242] Гостре залізо, ні тіла пташиного й трохи не ранить.
243] Птахи ж ті, знявшися аж до найвищих зірок, залишають
244] Здобич розтерзану ще й наймерзенніший слід після себе.
245] Тільки Келайна одна, на скалі сидячи височенній,
246] Клята віщунка, такі ось слова із грудей здобуває:
247] «То за убитих биків і телиць, що ви їх закололи,
248] Лаомедонта сини, розпочати війну ви готові
249] Й хочете вигнати гарпій безвинних із їх батьківщини?
250] Отже, моїх ви послухайте слів і їх добре затямте:
251] Те, що Фебові батько колись провістив всемогутній,
252] Феб — мені; я ж, із фурій[85] найбільша, це вам провіщаю.
253] Прагнете ви до Італії й кличете вітер на поміч.
254] Ви досягнете Італії й ввійдете всі в її пристань,
255] Місто ж, обіцяне вам, не раніш опережете муром,
256] Доки аж голод страшний і відомста за наші убивства
257] Вас не примусять бідою столи пообгризані їсти».
258] Тільки сказала і в лісі, змахнувши крильми, заховалась. [70]
259] В друзів од страху аж кров захолонула в жилах, і мужність
260] Їх залишила; миру в бою вже не хочуть шукати,
261] Тільки молитися радять лише і складать обітниці,
262] Хто б це не був, чи богині, чи дикі й огидні ці птахи.
263] Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба
264] Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:
265] «Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої
266] Не допустіть, порятуйте нас, вірних». Тоді відчепити
267] Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.
268] Нот вже вітрила нап’яв, ми по спінених хвилях тікаєм
269] Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.
270] От перед нами вже виринає на хвилях лісистий
271] Закінт, Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.
272] Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;
273] Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.
274] Швидко з являються нам оповиті у хмари верхів’я
275] Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона[86], страшного
276] Для моряків. І, втомлені, в це ми в’їжджаємо місто;
277] Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.
278] Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,
279] Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.
280] На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.
281] Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,
282] Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,
283] Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.
284] Сонце тим часом пробігло все коло великого року
285] І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.
286] Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —
287] Щит прибиваю[87] я вигнутий з міді й карбую там напис:
288] «Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши».
289] Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.
290] Наперегони б’ють веслами друзі і хвилі здіймають.
291] Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків[88]
292] І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську
293] В їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.
вернуться
87